Гончарство як вияв самобутньої культури українського народу. Спадкова передача гончарських професійних знань у підросійській Україні. Визначення участі родини в виробництві, аспектів сімейного навчання та ролі спадковості у продовженні заняття промислом.
При низкой оригинальности работы "Успадкування гончарських знань у підросійській Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Стаття на тему: Успадкування гончарських знань у підросійській Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.Досліджено успадкування гончарських знань у підросійській Україні, участь родини в виробництві, окремі аспекти сімейного навчання, роль спадковості у продовженні заняття промислом, деякі ознаки кризи гончарного промислу. Основні виробничі процеси гончар виконував, як правило, самостійно, старанно дотримуючись, отриманої у спадок, технології, а решта членів сімї йому допомагали, спеціалізуючись на виготовленні окремих частин виробів чи виконанні якихось конкретних операцій. Як правило, діти майстрів навчалися ремеслу батьків у їхніх майстернях, починаючи з виконання другорядних робіт, з роками види робіт істотно ускладнювалися. В Олешнянському гончарному районі у гончарному виробництві брали участь усі члени родини: допомагали завантажувати і розвантажувати горно, готували поливу тощо; хлопчики 10-12 років виготовляли маленькі горщики, так звані «питуни» й іграшки (коники, свистунці) [14, 152]. Як правило, роботу за гончарним кругом хлопчики починали з 10-13 років [20, 42], хоча були й інші обставини, що впливали на початок роботи за гончарним кругом - зріст хлопця, його здібності та старанність, різновид посуду, який потрібно було навчитися виготовляти.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
