Урбанізаційні процеси в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (1945–1970 рр.) - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукКиївського національного університету імені Тараса Шевченка ПИЖИК АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри новітньої історії України ІВАНИЦЬКА ЛІЛІЯ ВАСИЛІВНА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри української історії та етнополітики Захист відбудеться 17 травня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м.Урбанізаційні процеси вивчають економісти, демографи, географи, культурологи, соціологи, філософи, історики. Історичний напрямок досліджень урбанізації передбачає, серед інших аспектів, вивчення впливу держави на урбанізаційні процеси, зокрема: реалізацію житлових програм, управління планомірним розвитком міст, регулювання міграційних процесів та планове розміщення продуктивних сил, стирання істотної різниці між містом і селом. Один із найважчих та визначальних періодів в історії міст України випав на роки після завершення Другої світової війни. Починаючи з середини 1960-х рр. в Українській РСР кількість міських жителів переважає чисельність сільського населення. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати урбанізаційні процеси в УРСР впродовж 1945 - 1970 рр. у контексті партійно-державної політики щодо розвитку міських поселень республіки та регулювання міграцій населення.Загальні праці з історії УРСР та комуністичної партії опосередковано висвітлюють політику партійно-державного керівництва в соціально-економічній сфері, роль міст і міського населення в житті суспільства. У загальних роботах розвиток міст аналізувався з позиції задоволення владою зростаючих потреб населення, демонструвалися соціальні переваги "радянського способу життя" над капіталістичним. Соловей показав нерівноправність перебування України в складі СРСР, називав політику союзного центру "колоніальною", "направленою на денаціоналізацію", вказував на максимальне гальмування радянською владою зростання українських міст. Кравченко простежив вплив соціально-політичних змін в УРСР на розвиток національної свідомості українців, його залежність від урбанізації та міграцій населення. Авторка вивчала соціально-побутові умови життя населення України, зокрема розвиток житлово-комунального господарства й транспорту, проблеми побутового обслуговування населення українських міст.Питання відбудови та подальшого розвитку міст республіки перебували у віданні урядових (наркомат, а з березня 1946 р. міністерство будівництва УРСР, міністерство комунального господарства УРСР) та партійних (відділ будівництва та міського господарства ЦК КПУ) структур. Складанням нових генеральних планів, схем планування займався Державний інститут проектування міст УРСР, проектні майстерні управління головних архітекторів міст та відділів у справах архітектури обласних рад депутатів трудящих тощо. Комуністична партія намагалася здійснювати контроль за зростанням міст, шляхом ухвалення нормативних актів, директив та постанов партійних зїздів, пленумів, конференцій, рішень планувальних органів, проектних організацій та науково-дослідних установ щодо питань тогочасного та майбутнього розвитку міських поселень України. Політика радянської влади в галузі містобудування у другій половині 1950-х років відзначалася зміною ставлення держави до проблеми розвитку міст та житлового будівництва в цілому. Основною вимогою стало "здешевлення будівництва", переважно шляхом упровадження типових проектів, тому питання розвитку соціальної та транспортної інфраструктури, реконструкції наявного житлового фонду, побутових зручностей мешканців міст стали другорядними.Це виявилося у перетворенні УРСР на урбанізовану республіку, появі двох міст з населенням понад один мільйон жителів (Київ, Харків), формуванні міських агломерацій навколо найбільших міст. Розвиток мережі міст відбувався за рахунок міграційного руху, заснування нових міст орієнтованих на виробничі потужності великих підприємств, які відігравали містоутворюючу роль. На початку 1970 р. у містах Донецької області проживало 87,4% населення регіону, Луганської - 82,5%, Дніпропетровської - 76,2%, найнижчим цей показник був у Тернопільській та Вінницькій областях, де частка жителів міст становила 23,3% і 25,4% населення відповідно. · Виявлено, що основними напрямами державної політики щодо розвитку міст були: планомірний та контрольований розвиток міських поселень, активне цивільне житлове будівництво, стимулювання зростання промислових та адміністративних центрів, спорудження нових міст переважно монофункціонального характеру; Зокрема, кількість урбанізованих регіонів в УРСР між 1959 - 1970 рр.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ