Структурно-функціональний аналіз поетики романів Ю. Андруховича, М. Кундери та В. Пелевіна у предметно визначеному аспекті та в їх співвіднесеності з художніми цінностями постмодернізму. Окреслення спектру показових інновацій у поетиці сучасного роману.
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукУ вітчизняній і в зарубіжній науці не достатньо праць, у яких детально обговорювалися б і зіставлялися різні, часом несумісні, філософські підходи до трактування художнього простору і часу, його ролі у створенні й сприйнятті художнього твору тощо. Не достатньо також досліджень, присвячених систематичному аналізу художнього простору та часу конкретних епох, у яких воно розглядалося б у повнокровному контексті культури своєї епохи. Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю ідентифікації категорій художньої літератури доби постмодернізму, серед яких хронотоп посідає одне з визначальних місць. Сьогодні потреба дослідження, прояснення і уточнення поняття художнього часопростору, зокрема урбаністичного хронотопу, що правомірно претендує на те, щоб стати важливою категорією сучасної естетики, є однією із нагальних в теорії літератури. · встановлення джерел змінюваності поетики хронотопів і жанрового мислення сучасної романістики у взаємодії літератури з сусідніми рядами (вихід за межі системи літератури) культурно-історичного контексту; передбачається, що в усіх трьох письменників насамперед актуалізуються ті чи інші філософеми буття, часом давніх систем світогляду;Сучасні категорії часопростору мають мало спільного з часом і простором, який переживався людьми в інші історичні епохи. Хронософія античності пройшла специфічний шлях від хаосу до космосу: на першому етапі у простір та час поміщався весь світ (субстанційна концепція), а на другому етапі - у світ поміщалися простір та час (атрибутивна концепція). У цій концепції простір і час залежали від характеристик матерії. Велику роль в осмисленні природи часу та простору відіграла концепція А. Бергсона. Чернишова пропонує відкинути традиційний поділ на сучасне - минуле - майбутнє та замінити його іншою схемою часу: 1) безмірність часу - миттєвість; 2) одномірність часу - хід часу; 3) двомірність часу - «час у часі».«Часопростір міста і пустота в романі Віктора Пелевіна «Чапаєв і Пустота» розкриває особливості урбаністичного хронотопу у В. Зображення міста в романі «Чапаєв і Пустота» має кілька особливих моментів, а саме: 1) гра масштабом; 2) час і простір виявляються викривленими або нанизаними за певною логікою; 3) місто зіставляється з пустотою; 4) місто - вічність - пустота виструнчуються як семантичний ряд. Пустота і вічність, які ніколи не осмислювались у літературознавстві як форма хронотопу, завдяки введенню в тканину твору східної езотеричної філософії не тільки здобувають багатократне відтворення в імагологічній системі твору, а й проявляються у певній еволюційній послідовності, засвідчуючи як зростання усвідомлення Петра Пустоти щодо Внутрішньої Монголії - філософської химери вічного добра, так і парадоксальність легітимного світогляду. Пелевін винаходить новий спосіб організації тексту навколо хронотопу пустота/вічність. Смерть карнавалу як специфічного хронотопу (де простір і час є вічними, незнищенними, життєдайними) безслідно зникає з світогляду сучасника.
План
Основний зміст дисертації
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
