Управління як форма зв’язку теоретичних моделей і практичних рішень - Автореферат

СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наукОсереддя зазначених проблем, їх своєрідний фокус, “нерв” становить питання про управління як наріжну ланку взаємодії соціальної теорії та суспільної практики, а у його контексті - про управління як форму звязку теоретичних моделей і практичних рішень. І якщо саме управління покликане відігравати роль ефективного способу взаємозвязку соціальної теорії та практики суспільних перетворень, то вирішення питання про своєрідність і механізм дії управління як форми звязку теоретичних моделей і практичних рішень постає, крім того, ще й як дієвий засіб взаємоузгодження теорії та практики вже у царині самої управлінської діяльності. Осмислення ж управління у статусі такої системи дає можливість глибше осягнути сутність філософії управління, яка постає тут внутрішньою складовою останнього, показуючи вищий щодо інших способів вивчення рівень науково-теоретичних узагальнень досвіду управлінської сфери. зясувати теоретико-методологічні засади соціально-філософського осмислення управління як форми звязку теоретичних моделей і практичних рішень; В процесі дослідження застосовувався метод системного соціально-філософського аналізу, заснований на сходженні від абстрактного до конкретного, від зясування загальних характеристик управління як форми звязку теоретичних моделей соціальних обєктів і практичних управлінських рішень до розгляду дедалі часткових його рис.У першому розділі “Управління як проблема соціально-філософського аналізу: стан розробки” у хронологічному порядку - від античності до новітнього часу - висвітлено стан наукової розробки феномена соціального управління, охарактеризовано відповідні першоджерела та внесок їхніх авторів у розвиток філософських поглядів на управління суспільними процесами. Згідно з нею управління економікою і вплив на усі сфери суспільного життя мають стати прерогативою представників нового соціального прошарку - освіченої висококваліфікованої еліти управлінців, інженерів, вчених та інших представників технічної інтелігенції. Одним з напрямів розвитку теорії організації і управління стала так звана „нова школа науки управління”, представники якої вважають метою своїх досліджень вивчення процесу прийняття рішень із застосуванням математичних методів і електронно-обчислювальної техніки (У.Т. У другому розділі „Вибір напрямів і методів дослідження” обґрунтовано вибір напрямів і методів дослідження з огляду на недостатність розробки у вітчизняній науковій літературі проблеми філософії управління, необхідність поглиблення змісту відповідних понять, категорій і методологічних принципів, а також вивчення співвідношення обєктивних умов і субєктивного фактора, свідомого і стихійного у соціальному розвитку, що становить теоретичний фундамент наукового вирішення проблем управління суспільними процесами. Якщо у рамках першого тлумачення абсолютизується універсалізм історичного досвіду соціуму і припускається тотальне ототожнення будь-якої набутої інформації із соціальним знанням, то у рамках другого абсолютизується унікальність історичного досвіду соціуму і акцентується увага на одиничному, яке неможливо звести до спільного знаменника.Дисертація містить науково-теоретичні узагальнення та результати розробки однієї з фундаментальних проблем філософії управління - питання про співвідношення теоретичної моделі як “продукту” пізнання соціальної дійсності і практичного управлінського рішення у контексті підприємницької діяльності: 1. Засновано, що раціональні зерна філософських вчень минулих епох та концепцій Новітнього часу у своїй осмисленій єдності утворюють надійний світоглядний фундамент для вирішення складних проблем управління суспільством у ХХІ ст. Інтерпретація понять „обєкт управління” і „субєкт управління” з позицій підходу як самодостатніх утворень, що можуть існувати й осмислюватися як безвідносні, незалежно один від одного, виявляється непродуктивною, оскільки у реальному соціально-управлінському процесі його обєкт і субєкт перебувають у процесі навіть не просто діалектичного взаємозвязку, а й, подекуди, навіть діалектичного взаємоперетворення. З того, що прерогативу субєкта соціального управління становить вироблення, прийняття рішень, забезпечення умов, засобів, пошук шляхів і організація їх здійснення, тоді як особливості функції обєкта такого управління зумовлюються передусім виконавським характером їх діяльності, випливає висновок про функціональну різну за векторами субєкта і обєкта управлінської діяльності, зумовлюючу їхню типологічну своєрідність.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ