Управління процесом реституції церковної власності в умовах сучасного українського суспільства - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управлінняЗдобувши незалежність, Українська держава відповідно до Конституції і Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, інших норм міжнародного права визначила власну стратегію державно-церковних відносин, основні пріоритети й положення державної політики щодо Церкви й релігійних організацій, механізми їх реалізації, включаючи насамперед реституцію церковної власності. Держава взяла курс на реальне подолання негативних наслідків політики попереднього режиму щодо релігії і віруючих, взявши на себе зобовязання морально-політичної реабілітації Церкви як суспільного інституту, що постраждав від тоталітарного режиму, підтримки практичних дій щодо відшкодування збитків, завданих релігійним обєднанням за попередні десятиліття. Необхідність вироблення нових підходів до державно-церковних відносин у контексті ролі й місця релігії в сучасних суспільних процесах потребує відновлення соціально-історичної справедливості у відношенні до Церкви, повернення релігійним організаціям власності, реквізованої в них за радянських часів. Актуальність теми дослідження випливає також із потреб визначення принципів і механізмів реабілітації Церкви, виявлення особливостей існуючої моделі реституції церковної власності й удосконалення правових засад матеріальної основи діяльності релігійних організацій, поліпшення умов для реалізації ними своєї суспільної і духовної місії, формування механізмів подальшого розвитку релігійних інституцій. здійснено компаративний аналіз діяльності політичних режимів, що почергово перебирали владу в Україні у ставленні до церковно-монастирської власності, завдяки яким склалися основні характеристики релігійно-церковного комплексу, що визначали особливості функціонування Церкви в Україні до кінця 80-х рр. - доведено, що характер взаємовідносин між державою і Церквою залежить безпосередньо від характеру влади;Теоретичний вимір проблеми реабілітації майнових прав Церкви означає визначення змісту реституції церковної власності як предмету дослідження, здійснення аналізу основних тенденцій сучасних процесів розподілу церковної власності й розроблення нових господарчо-правових норм використання повернутих релігійним організаціям культових споруд і майна. На це впливають як історичні чинники, так і ті, що породжуються сьогоднішньою ситуацією - від брутальних не правових дій тоталітарного режиму до нинішньої напруженої ситуації, що нерідко виникають у стосунках між Церквою та іншими суспільними інститутами в разі зіткнення їхніх інтересів у процесі реституції церковної власності. При відновленні майнової і соціально-політичної справедливості у відношенні до Церкви слід враховувати, що через складне економічне становище держава не в змозі відшкодувати Церкві ті колосальні втрати, яких вона зазнала за радянських часів, повністю повернути націоналізовані землі, ліси, лікарні, притулки, заводи, фабрики й майно чи надати релігійним обєднанням грошову компенсацію. Окрім цього існує проблема юридичного трактування Церкви, як цілісної інституції і відсутність демократичних інститутів, які б могли регулювати майнові відносини й безпосередньо процеси компенсації між державою і Церквою. Дії влади в питанні реституції церковної власності є певним компромісом між усвідомленням державою шкоди, заподіяної релігійним обєднанням упродовж семи десятиліть і прагненням подолати наслідки антицерковної політики й встановити конструктивні відносини з Церквою.Нерозвязаність майнових проблем церков залишається одним із джерел суспільно-політичної нестабільності, що гальмує процес утвердження державності, суперечить інтересам України й заважає її цивілізованому входженню у світове співтовариство. Ставлення до Церкви з боку політичних режимів, які поперемінно утверджували свою владу в Україні, визначалося їх соціально-політичною орієнтацією і було різним. Більшовицька влада намагалася знищити Церкву як опозицію світській владі, для чого й завдала нищівних ударів саме церковному господарству з метою руйнації економічного фундаменту впливовості Церкви на різні сторони суспільного буття. Прагнучи повністю оволодіти механізмами ідейно-політичного впливу на суспільство й виходячи з оцінки релігії і Церкви, як ворожих новому ладу сил, більшовики не могли налагодити безконфліктне співіснування із Церквою. Тотальне одержавлення всіх сфер життя суспільства, стало причиною встановлення різних ступенів контролю над Церквою з боку держави: від фізичного знищення церковного організму сталінським режимом до дріб`язкового контролю за Церквою у 80-ті рр.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ