Управління формуванням власного капіталу банку - Автореферат

КИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНАТакі тенденції в діяльності банків як: концентрація капіталу, зростання конкуренції і впливу іноземних банків на національну економіку, впливають на активізацію процесів формування власного капіталу банків. Вітчизняний і зарубіжний досвід показав, що основною проблемою в процесі формування власного капіталу банку є не нарощування капіталу, а встановлення його оптимальної для конкретного банку величини з урахуванням таких факторів як: ризику розміщення активів, специфіка пасивних операцій, структура власності, галузева приналежність клієнтів. У звязку з цим, існує необхідність у створенні такої системи управління формуванням власного капіталу банку, яка забезпечувала б сталий розвиток банківської діяльності. У межах наукових програм автором самостійно виконано дослідження за напрямом управління формуванням власного капіталу банку. розробити рекомендації з методичних засад експертної системи управління формуванням власного капіталу банків;Аналіз робіт вітчизняних і зарубіжних науковців стосовно сутності понять „власні кошти” і „власний капітал”, дав автору можливість стверджувати, що поняття „власні кошти” - найбільш загальне і включає пасиви, створені в процесі внутрішньої діяльності банку: статутний, резервний та інші фонди банку, резерви на можливі втрати по активних операціях, а також нерозподілений прибуток як минулих років так і поточного року. „Власний капітал” банку - це величина визначена розрахунковим шляхом: вона включає ті статті власних коштів і деякі статті залучених коштів, наприклад, субординований борг, що за своїм економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Управління формуванням власного капіталу в обовязковому порядку повинно враховувати комплекс таких факторів, що впливають на таке формування, як: розмір власного капіталу, розмір залучених і запозичених коштів (які в комплексі генерують прибуток банку як основне джерело нарощування власного капіталу), структура капіталу та його ціна. Банк постійно повинен дотримуватися не тільки певного співвідношення між власним й залученим капіталом, що забезпечують передбачений рівень прибутку й рентабельності, але й знати максимальний розмір власного капіталу у певні періоди. Якщо виконуються вимоги, при яких, то при негативному значенні виразу, при якому банк вигідно збільшувати власний капітал, тому що з його ростом буде підвищуватися і його рентабельність: З іншого боку, рентабельність ROEOG буде обмежена величиною.У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання щодо вдосконалення методологічних і практичних засад управління формуванням власного капіталу банку: - величини; Вважаємо, що поняття „власні кошти” - найбільш загальне і включає пасиви, що створені в процесі внутрішньої діяльності банку: статутний, резервний та інші фонди банку, нерозподілені прибутки минулих років і поточного року та резерви на можливі втрати по активних операціях. „Власний капітал” банку - це величина, визначена розрахунковим шляхом: вона включає ті ж статті власних коштів і деякі статті залучених коштів, наприклад, „субординований борг”, що за своїм економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. У дослідженні визначено, що максимальна величина власного капіталу, яка забезпечує задану його рентабельність, залежить від ставки і обсягу залучення позикових ресурсів, очікуваної рентабельності власного капіталу, розміру вкладень в основні засоби і нематеріальні активи, сальдо непроцентних доходів і витрат, ставки податку на прибуток. Проаналізувавши рівень прибутковості банків Київського регіону, в залежності від різних факторів формування капіталу, а також виконання зазначеними банками нормативу достатності капіталу, з використанням фінансової методики, можна зробити загальний висновок, що оптимальним розміром власного капіталу є його рівень у 20-30% від сукупного капіталу.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ