Університетська психологія в Україні в першій половині ХІХ століття - Автореферат

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наукДисертація присвячена вивченню історико-психологічних передумов становлення та процесу розвитку університетської психології в Україні першої половини ХІХ століття, визначенню місця та значень психологічних надбань представників вітчизняної психології вказаного періоду для тогочасної та сучасної психологічної думки; зясуванню соціокультурних передумов становлення психології як галузі науки в Україні. Встановлені історико-психологічні детермінанти, соціокультурні фактори розвитку антропологічних концепцій та космогонічного розуміння душі й духу людини, що складали психологічну спадщину попередніх періодів і відбилися на формуванні психологічних ідей представників української університетської психології І пол. В роботі проаналізовано психологічні праці університетських психологів вказаного періоду, а саме - Й.Б. Основное внимание в исследовании уделено процессам трансформации системы жизненных ценностей, представленных во всем конгломерате основных моделей философского и психологического мировоззрения как составляющих национального самосознания в психологических взглядах представителей университетской психологии в Украине первой половины ХІХ века. Установлены историко-психологические детерминанты, социокультурные факторы приемственности и развития антропологических концепций и космогонического понимания души, духа человека, наследия предшествующего периода в формировании психологических идей представителей украинской университетской психологии указанного периода.Історія української психології накопичила значний масив матеріалів з наукової спадщини тих психологів, які дотримувалися матеріалістичної лінії в дослідженні природи психічного. Саме тому в літературі з історії психології тривалий час аналізу підлягали лише праці представників матеріалістичної лінії, головним чином Петербурзького і Московського університетів, в той час, як спадщина представників українських університетських психологів залишається маловідомою навіть для фахівців в галузі історії психології, не кажучи вже про більш широке коло представників психологічного товариства. Проте, необхідно визнати, що прізвища українських психологів подекуди згадуються на сторінках історико-психологічних публікацій, в яких висвітлюються здобутки вітчизняної психології так званого емпіричного періоду, але так само не можна не сказати, що в цьому контексті більш цікавить процес відгалуження психології від своєї попередниці - філософії, і формування першої, як незалежної дисципліни з власним теоретичним і експериментальним методами дослідження. Обмеженими посиланнями і вичерпується “висвітлення” діяльності психологічної школи Київського і Харківського університетів, яка, до речі містить в собі досить солідні здобутки у вигляді друкованих та письмових праць з психології, науковий зміст та цінність яких залишаються майже невідомими професійній свідомості сучасних психологів. Відповідно до мети були поставлені такі завдання дисертаційного дослідження: - зясувати соціокультурні передумови становлення психології як галузі науки в Україні;Останній відіграв помітну роль у становленні академічної філософії та психології як викладач і мислитель, який орієнтувався на святоотчу традицію і, синтезуючи її з німецькою містикою та ідеалізмом шеллінгіанської школи (Баядер, Бурдах, Карус, Окен, Шуберт та ін.), розвиває і формулює ідеї християнської психології, що згодом була розгорнута у працях П. Він закладає основи розумового пізнання, орієнтованого на вивчення природи душі, корельованість її з моральністю та релігійністю людини, разом з тим аргументи розуму в нього спрямовані на користь постулатів віри, утверджує субстанцію духу як суверенного господаря, тому саме йому слід віддавати належне у життєвих реаліях, науці, декларує примат релігії над психологією. Ідея про те, що людина пізнає психологічні факти лише інтроспективно, залишалась пануючою, але навіть самими психологами цього періоду вважалась недостатньою. Постулюються тези про осягнення істини через розсудок, про релігію та психологію як два нероздільні полюси загальнолюдського духовного життя, релігія живиться “переконаннями серця”, а психологія - поняттями розуму, тож синтез обох поставав як завдання найближчого часу. Гогоцьким встановлено нове твердження, що психологія є певним обєднуючим елементом між природознавством та науками моральними, оскільки користується методами і прийомами цих галузей, а головне, - в цьому обєднанні зображує природний перехід людини, створеної природою як знаряддя чуттєвих схильностей та пристрастей, в істоту самосвідому та морально самовладну.