Універсальне і національне в паремійних фондах мов європейського ареалу (лінгвокультурологічний аспект) - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукВисвітленню спільних для словянських мов фразеологізмів в історико-типологічному плані із застосуванням прийомів ареальної лінгвістики присвячено дослідження О.Ткаченка, в якому розглянуто універсальні фразеологізми (пра)словянського походження і фразеологізми, виникнення яких зумовлене звязками словянських і несловянських мов. Паремії у цьому ракурсі найчастіше виступають обєктом уваги мовознавців, зокрема етнолінгвістів, лінгвокультурологів, лінгвофольклористів, оскільки саме ці мовні одиниці різнобічно і максимально сконденсовано передають узагальнені уявлення про світ представників певної етноспільноти, будучи водночас одним із універсальних жанрів фольклору, що засвідчують уже перші монографічні праці з історії та теорії прислівїв і приказок О.Потебні, І. Однак досі не зясованими залишаються чинники універсалізації паремійних корпусів мов, ментальні передумови конвергентності світосприйняття, вербалізовані в прислівях і приказках, які на рівні вербально-образних експлікацій є носіями етнонаціональних уявлень про світ. У пропонованій праці, не вдаючись до дискусії про «широке» і «вузьке» розуміння фразеології і не заперечуючи безпосереднього звязку прислівїв і приказок - структурно, семантично і функційно різнорідних одиниць паремійних корпусів словянських, германських і романських мов - із різними типами фразем, вирізняємо паремії з-поміж інших одиниць фразеологічного рівня мови, оскільки аналіз прислівїв і приказок саме на рівні суджень, а не мотивів, образів чи окремих паремійних зразків, виводить дослідження за межі власне пареміології і уможливлює застосування комплексного інтердисциплінарного підходу до розгляду мовних явищ. Матеріалом для дослідження послужили близько 7000 українських, 6000 російських, 6000 польських, 5000 англійських і понад 4000 французьких паремій, а також вибірково прислівя і приказки латинської, німецької, білоруської та інших мов, відібраних із 45 паремійних словників, добірок, довідників, фразеологічних словників, серед них найповніші, науково систематизовані пареміографічні праці: Українські приказки, прислівя і таке інше / Упор.У лінгвістиці та пареміології загальноприйнятим є погляд на прислівя і приказки як на одиниці мови, що реалізуються в мовленні, оскільки паремія, з одного боку, є текстом, а з другого, - її використання в певному мовному колективі фіксоване (тобто належить мові). Пошуки образних утілень народних уявлень про світ і людину в ньому, закодованих у прислівях і приказках, у сучасних лінгвістичних студіях здійснюються через методику реконструкції гештальтних метафор (О.Близнюк, А.Звєрзинська), результати яких підтверджують думку про те, що концептуальне осмислення категорій культури втілюється в системі образів, які є своєрідною «нішею» для кумуляції світогляду народу. У другому розділі «Асоціативно-вербальні звязки в паремійних корпусах словянських, германських і романських мов» проведено аналіз особливостей паремійної вербалізації спільних для побутової свідомості різних народів структуротворчих концептів «Бог», «доля», «правда», «прислівя», «люди» в українській, російській, польській, англійській і французькій мовах, на основі характеристики універсальних матричних опозицій «добро - зло», «дурень - розумний», «багатство - бідність» та їх внутрішніх і зовнішніх взаємовідношень у різних мовах змодельовано каркас паремійної асоціативно-вербальної сітки. У побутовій свідомості носіїв досліджуваних словянських, германських і романських мов, обєктивованій у пареміях, різнорідні, на перший погляд, концепти «Бог», «доля», «правда», «люди», «прислівя» і «дурень» поєднані спільними концептуальними ознаками «неосудність», «неминучість», «необхідність», «всюдисущість», «суворість», «непідвладність часові», «довговічність», що свідчить про універсальність народних уявлень про обєкти концептуалізації, їх внутрішні смислові звязки, взаємозалежність і наслідковість, які в своїй сукупності формують основу наївного бачення світу. Уявлення про Бога, совість і правду в побутовій свідомості є майже тотожними, адже якщо правда - це і є Бог, а совість - голос Бога в кожному з нас, то совість - поняття, невіддільне від правди; прислівя є водночас народною правдою і народною совістю, носіями голосу громади, який у народних уявленнях завжди правдивий; функцію суспільної совісті в побутовій свідомості виконує дурень (божевільний) через свої звязки з правдою і (опосередковано) з Богом.З-поміж усіх мовних засобів національно-культурного самовираження фольклорному слову, яке виступає інклюзивно-імпліцитним носієм традиційного соціального, історико-культурного, поведінкового досвіду його творців, належить особлива роль, тому що саме народна культура може розглядатися як виразник історично складених особливостей етнокультурного світобачення і світосприйняття на рівні універсалій, з одного боку, а також взаємозвязків і тяглості традицій, - з другого.

Основний зміст дисертації