Виникнення контркультури, романтичний корінь контркультури, його спадкоємність романтизму XIX в. Дозвілля як нова цінність. Контркультура як нова епоха, відмова контркультури від принципу професіоналізації, естетика повсякдення. Людина як митець.
Ріст масових рухів в 1960-і роки сприяв соціальній активності тих груп, які були прямо повязані з виробництвом духовних цінностей. Разом зі збільшенням обсягу вільного часу зростало прагнення людей до різних способів самовираження за допомогою дозвілля, будь те соціально-політична активність, дилетантське художня творчість, клубна робота або філантропічна діяльність. Найбільш послідовне обґрунтування феномен контркультура одержав у роботах Т. Роззака «Створюючи контркультуру. Думки про технократичне суспільство й про позиції молоді» (1969) і Ч. Рейча «Зеленіюча Америка» (1970); обоє автора маніфестували ряд принципових положень, сполучених з новим типом індивідуальної самосвідомості. Духовний звязок з ідеологією контркультури виявили у свій час багато видних представників університетських і художніх кіл Європи й США. Лич відносить до них П. Суизі, П. Гудмена, Л. Гольдмана, Г. Маркузе, Ф. Фанона, А. Гінзберга, Т. Лірі, Н. Мейлера, Д. Кон-Бендіта, Н. Брауна, А. Уотса, Р. Лейнга, М. Маклюена, К. Лоренца. Контркультурний рух 1960-х років, за словами Б. Гугенбергера, «із самого початку було продуктом не недоліку, а достатку». У цьому змісті Т. Роззак писав про перспективність нової віри - містичної екології, що багато перейняла в старих гностичних навчань. Аналогічно й Ч. Рейч, що намагався дати більше узагальнене, культурологічне трактування феномена контркультура, найпершою метою «свідомості III» (тобто контркультурної свідомості) уважав відновлення пріоритету нематеріальних елементів людського існування, таких, як природне навколишнє середовище й духовне життя [7, с.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
