Українсько-російська війна 1658-1659 рр. - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКААВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Робота виконана на кафедрі історії України історичного факультету Національного педагогічного університету імені М.П. Борисенко Володимир Йосипович, завідувач кафедри історії України історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка кандидат історичних наук, ГОРОБЕЦЬ ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ, старший науковий співробітник відділу історії України середніх віків Захист відбудеться 22 лютого 1999 р. о 10-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, м.Проблема війни між Україною і Росією у 1658 - 1659 рр. у радянській історіографії фактично була забороненою, а тому і маловивченою темою. Дослідження її саме зараз становить інтерес насамперед тому, що і сьогодні Україна стоїть перед украй принциповим вибором геополітичного курсу свого розвитку та проблемою пошуку і самоусвідомлення власного статусу і місця на європейському континенті. Події українсько-російської війни 1658 - 1659 рр. частково зайняли належне їм місце у загальних курсах історії України, проте відсутність спеціального комплексного і ґрунтовного дослідження з історії війни не дозволяє вважати цю "білу пляму" в українській історіографії повністю ліквідованою. Робота покликана сприяти усвідомленню нашим суспільством необхідності практичного врахування позитивних і негативних сторін українсько-російських відносин цього періоду та створення такої атмосфери, у якій був би неможливим подібний рецидив між українським і російським народами. Остаточно гіпотеза про те, що головною причиною війни між Україною і Росією в 1658-1659 рр. було небажання козацької старшини втрачати свої "вольності", йдучи на поступки прагненням офіційної Москви обмежити автономію козацької держави та церкви, була подана у систематизованому вигляді у працях Б.Д.Таким чином, війна за реальний контроль над Україною в 1658 - 1659 рр. була для московської верхівки однією з перших спроб реалізувати на практиці виплекані нею ідеї обєднання в одній державі всіх православних єдиновірців. Головною причиною зміни курсу Російської держави щодо України влітку 1657 р. було глибоке невдоволення московського уряду тим, що до цього часу не було встановлено реального контролю над територією Війська Запорозького, а українське керівництво послідовно ухилялося від виконання положень договору 1654 р. про обмеження міжнародних зносин гетьманського уряду та збирання податків у царську скарбницю. Перед Україною у цій ситуації стояли більш скромні завдання: відстояти своє право належати до європейського світу; не дати російському престолу розпочати процес інтеграції Війська Запорозького у світ "Московія"; відстояти право проводити самостійну, незалежну зовнішню і внутрішню політику; відстояти свої "вольності", тобто право організовувати власне життя на основі традиційних для України демократичних, республіканських цінностей. Лише після одностайної підтримки і схвалення учасниками Корсунської ради (жовтень 1657 р.) політичного курсу гетьмана щодо Росії, спрямованого на захист української державності й оборону козацьких вольностей (на раді було вирішено: "царській величності воль своїх не уступим і воєвод його ц. в. не хочемо"), та посилення антимосковських настроїв серед найзаможнішої частини козацтва і старшини, царський престол визнає нові реалії, які склалися в Україні. Тоді український уряд уклав Гадяцький договір з Польщею, який фіксував відмову Війська Запорозького від підданства царю та видав маніфест до "володарів Європи" із поясненням причини війни з Росією, а цар видав грамоту від 21 вересня із закликом усунути неугодного Москві главу Української держави й оголошенням про початок воєнних дій проти гетьманських військ.

Основний зміст дисертації