Український театр у період сучасних суспільних трансформацій (до проблеми визначення соціокультурних показників) - Автореферат

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтвНауковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор, академік Академії мистецтв України Безгін Ігор Дмитрович, Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, профессор Баканурський Анатолій Григорович, Одеський національний політехнічний університет, завідувач кафедри культурології та мистецтвознавства кандидат педагогічних наук, професор Обертинська Анеля Петрівна, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, професор кафедри режисури. У дисертації розглянуто методологію комплексного аналізу сучасних проблем українського драматичного театру, досліджено його соціокультурні характеристики та показники, які фіксують особливості його функціонування як соціокультурного інституту. Використання вищезазначеного в аналізі взаємовідношень театру з різними субєктами, що змістовно впливають на його соціально-виховні можливості, дозволяє зясувати динаміку соціокультурних змін у театральному житті, яка відбувається в умовах переходу України до ринкової економіки. В работе дается социально-культурологический анализ социального статуса театра и его работников, профессионального становления, призвания и признания работников театра, системы социально-театральных отношений, динамики профессионально-функциональных характеристик театров, театрального репертуара как показателя позиции театра и форм его ответа на потребности публики, самооценки социально-психологического тонуса работников театра, ценностно-нормативной установки театрально-профессиональной компетентности работников театра как показателя их театральной культуры, особенности включенности работников театра в систему социальных отношений, которые совокупно создают социально-культурный образ театра и его состояния.На потребу у переосмисленні соціально-культурних можливостей українського драматичного театру вказують також доволі очевидні ознаки його кризового стану, що тільки підкреслює вагомість пошуку шляхів розвязання існуючих протиріч між художніми завданнями, які вирішує театр, і соціальними реаліями, що стали наслідком переорієнтації політичного курсу на відбудову української державності з використанням механізмів ринкової економіки. Його вивчення потребує комплексного підходу, побудованого на методах, напрацьованих соціологічними та культурологічними дослідженнями. Проте, множинність цих теорій та варіантність покладеної в їхню основу методології дослідження тільки підсилюють відчуття наукової необхідності таких узагальнень, які не тільки сприяли б формуванню цілісного уявлення про театр як найвагоміший соціальний інститут, але й дозволяли виявити національні та специфічно-регіональні особливості його функціонування за сучасних умов у відповідних показниках. зясувати чинники, що впливають на соціально-художній статус театру та зумовлюють його існування як системного соціального утворення (інституту); У ході дисертаційного дослідження було використано такі методи: аналітичний - у визначенні методологічних підходів до розгляду феномена театру як соціокультурного явища; культурологічний - для зясування закономірностей, що спричинюють його функціонування як соціального інституту; системний, який дозволив узагальнити художньо-естетичні параметри театральної діяльності та виявити її онтологічні характеристики; емпіричні та соціологічного спостереження (опитування, експертних оцінок, їх контент-аналізу тощо) - у вивченні регіональних особливостей; теоретичний та прогностичний - для підведення підсумків дослідження й обґрунтування пропозицій щодо розвязання тих завдань, що постали перед українським театром за сучасних умов.За сучасних умов вони складають собою досить багаторівневу комунікаційну систему, що організує не тільки діяльність творчих і допоміжних субєктів у середині самого театру (“адміністрація - трупа”, “художній керівник - трупа”, “режисер - актор”, “провідні актори - інші актори”), але й зовнішні відносини театру з суспільством (“театр - публіка”, “театр - держава”, “театр - критика”, “театр - громадськість”, “театр - школа” тощо). З цією метою була розроблена допоміжна шкала показників для визначення, з одного боку, динаміки суспільного інтересу до театру, рівня театральної культури споживання та її соціального забезпечення, відповідності результатів діяльності театральних інституцій суспільним потребам і сподіванням, з іншого, - таких, що відтворюють узагальнену картину внутрішньої життєдіяльності театрального організму як цілісної системи. Опитування останніх проводилося за програмами “Український театр в період соціокультурної трансформації”, “Режисер про сучасний театр”, “Український драматичний театр в період соціокультурної трансформації в оцінці театрального критика”, “Театр регіону”, “Театр у Вашому житті”.

2. Основний зміст роботи