Український роман 20–30-х років ХХ століття: типологія авторської свідомості - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукДинамічне реформування методології літературознавства, вироблення нових теоретичних підходів до осмислення природи художньої творчості - з одного боку, з іншого - спроби цілеспрямованої інтеграції в європейський науковий контекст, екстраполяція постмодерністської ідеології й оптики в український гуманітарний простір у цілому та літератури зокрема певною мірою детермінували своєрідний “антропологічний поворот”. Авторська свідомість та способи її буття в літературі, кореляція ментальності творчого субєкта і “загального” менталітету, форми вираження свідомості в площині тексту - ці та інші проблеми визначають теоретико-аналітичне поле українського літературознавства останніх двох десятиліть. Смілянської), теоретичне осмислення проблеми автора й авторської свідомості здійснюють М. Подібні літературознавчі студії, написані серйозними знавцями історії літератури двадцятих років, створюють основу для концептуального осмислення “модусів буття” авторської свідомості в українському романі першого пореволюційного десятиліття. Відтак, актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю теоретичного обґрунтування методології аналізу авторської свідомості як базової ідейно-художньої категорії, що, з одного боку, підтверджує безперечну очевидність екзистенціального буття та художньо-творчої діяльності естетичного субєкта, з іншого - дозволяє найбільш коректно “описати” специфіку самоопроявнення автора, самоактуалізації авторських інтенцій як на рівні семантики й прагматики тексту, так і на формально-структурному рівні; відсутністю наукових розвідок, у яких розглядаються (в якості комплексного обєкта) специфіка функціонування, динаміка розвитку, логіка трансформації свідомості автора роману 1920-1930-х рр. та аналізуються характерні способи й форми текстового оприявнення означеного феномену; спорадичним і певною мірою схематичним фігуруванням проблеми ментальної структури художника-творця на аналітичному полі рецепції соцреалістичного роману тридцятих років.У першому розділі - “Автор і авторська свідомість як проблема метатеоретичного дискурсу” - вектор аналізу скерований на три ключові проблеми: перша актуалізує національно сфокусовану експлікацію категоріальної ґенези й статусу автора та осмислення генетично закорінених у національній літературній традиції модифікацій авторства; друга - вивчення й систематизацію провідних наукових підходів до категорії автора й авторської свідомості в українському та зарубіжному теоретико-літературному рецептивному полі; третя - теоретичне обґрунтування методології аналізу авторської свідомості як цілісної функціональної системи. Виявлено, що в національній системі культурно-історичних парадигм досить чітко оприявнюються домінантно-репрезентативні типи авторства та внутрішня динаміка їх модифікацій: субєкт “літературної техніки” давньоруської художньої свідомості та епохи бароко, творець-деміург із правом говорити від “імені духу людства” романтичної парадигми, субєкт “ідеологічного кругозору” реалізму, організатор художньої комунікації та продуцент інваріантних комунікативних стратегій упливу в модернізмі, “кваліфікований спеціаліст” художнього слова в художній практиці соцреалізму, “функція дискурсу” постмодернізму. Виноградова структурується за принципом дихотомії: з одного боку, “образ автора” є індивідуальною словесно-мовною структурою, що не тільки сполучає всі елементи твору, але й визначає його стильові особливості; з іншого - автор є “не звичайним субєктом мови”, а “концентрованим” втіленням суті твору, “фокусом цілого”. Виходячи з того, що автор 1) повязаний із певним суспільством і конкретним моментом історії, 2) виявляє свою індивідуальність або / та художньо реалізує субєктивні інтенції, 3) творчо інтерпретує / моделює “пропозиції світу, проект світу”, ідентифікуємо авторську свідомість як феномен цілісного художнього процесу сприймання - уявлення - осмислення - конструювання творцем “образу світу”. У творчому процесі fiction-творення “роману про роман” констатуємо високу міру репрезентативності автора-творця та його текстового двійника в образі героя-письменника, “оголення” художнього прийому, синхронне розгортання дуального хронотопу (реального та “творчого”), “дзеркальність оповіді” на рівні нарації я-автора та я-персонажа тощо.Філатова О. Історія української літератури першої половини ХХ століття: ідея - світогляд - стиль : навчальний посібник.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ