Український національно-культурний компонент у мові художньої історичної прози Пантелеймона Куліша - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТЗ дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. У дисертації досліджено лексико-семантичні особливості національно маркованої лексики в мові художньої історичної прози П.Куліша, подано предметно-тематичну та генетичну класифікації національно забарвленої лексики історичних творів П.Куліша. Доведено, що П.Куліш при перекладі роману “Чорна рада” російською мовою використав сім способів трансляційного перейменування слів з національно-культурною семантикою, одним з перших виявив звязок між мовою та національною ментальністю, мовою та культурою народу. It is established that national and cultural semas may be shown as on the level of denotative (culturally bound of vocabulary), so on the level of empiric (background lexics) and connotative (words-symbols) component of word?s meaning. Key words: P.Kulish, historical prose, national marked lexics, culturally bound and background lexics, the conceptual and non-conceptual semas, national and cultural connotation, lexical and semantic version of words, lingual and country studies, translation studies.Одним з актуальних завдань сучасної лінгвістики є питання взаємозвязку та взаємодії між мовою і культурою, мовою і мисленням, мовою і етносом (Є.Верещагін, В.Костомаров, В.Русанівський, М.Толстой, М.Комлєв, Р.Зорівчак, М.Кочерган, С.Єрмоленко та ін.), зокрема дослідження мови творів письменника в плані виявлення національно маркованої лексики. Проте існує лише кілька наукових праць, присвячених творчості П.Куліша як мовознавця та мові творів письменника (Т.Ларіна, О.Муромцева, І.Огієнко, Л.Скрипник, В.Чапленко, Ю.Шевельов та ін.). Значної ваги проблема взаємозвязку понять мова і культура, мова і ментальність набуває в період відродження національного самоусвідомлення. Теоретичне значення дослідження сприяє поглибленню відомостей про українську історичну національно характеристичну лексику, висвітленню одного з важливих питань сучасного мовознавства - взаємовідношення та звязок між мовою і культурою, мовою і нацією, мовою і ментальністю народу. Основні положення дисертації було викладено на засіданнях відділу української мови Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1997 - 2000), на міжнародній конференції “Література й історія” (Запоріжжя, 1996), на VII Всеукраїнській ономастичній конференції “Питання сучасної ономастики” (Дніпропетровськ, 1997), на конференції “Творчість, духовність, гуманізм в просторі освіти” (Вінниця, 1998), на міжнародній науково-практичній конференції “Україна, українці, українознавство у ХХ столітті в джерелах і документах” (Київ, 1998), на наукових читаннях з нагоди 180-річчя від дня народження П.О.Куліша (Київ, 1999), на міжнародній конференції “Україна, українці, українознавство на межі тисячоліть” (Київ, 1999), на міжнародних читаннях, присвячених памяті українського фольклориста Михайла Пазяка (Київ, 2000), на ХХХ науково-технічній конференції Вінницького державного технічного університету (Вінниця, 2001).На проблему глибинних звязків між мовою і культурою, мовою і етносом, мовою і національною ментальністю П.Куліш звернув увагу ще в середині ХІХ століття, коли ця тема в науковій літературі не була розроблена. Він видав історичний роман “Чорна рада” російською й українською мовами, численні книжечки для народу, упорядкував з власних матеріалів і випустив у світ етнографічну та фольклорно-історіографічну збірку “Записки о Южной Руси” (1856-1857), “Граматку” (1857), альманах “Хата” (1860) та журнал “Основа” (1861-1862). У розділі висвітлюються основні теоретичні питання, що стосуються проблеми дослідження національно маркованої лексики в зарубіжному та українському мовознавстві, диференціюються категорії безеквівалентної лексики та слів-реалій, подаються робочі визначення термінів “безеквівалентна” (слова, у поняттєвих семантичних долях яких відбиваються уявлення про культурно-специфічні предмети певного народу, явища етнокультурної дійсності та поняття, з ними повязані) та “фонова” лексика (слова, непоняттєві семи яких містять позамовні, екстралінгвістичні, культурно-ментальні відомості, що виникають у свідомості людини внаслідок національно-специфічних асоціацій, прямо не повязаних з основним лексичним значенням слова). Семи “локальність”, “етнічна належність” передаються в словникових дефініціях лексемами та словосполученнями типу “український”, “в Україні”, “типовий для українців” тощо. Назви зачісок, які вживає П.Куліш в історичних творах, є етноунікальними українськими поняттями, оскільки диференційні семи, представлені словами “українець”, “запорожець”, “український козак”, на рівні денотативного значення лексем забезпечують національно-культурну специфіку: оселедець - “особливо поширений був у запорозьких козаків (16 - 18 ст.