Коментар щодо літературознавчих студій Ю. Шевельова. Відомості про поетів М. Петренка й В. Мови, які перебували в часових та художньо-естетичних паралелях з творчістю Шевченка. Дослідницька інтерпретація Шевельовим українського лінгвопоетичного досвіду.
При низкой оригинальности работы "Український лінгвопоетичний досвід у науковій інтерпретації Юрія Шевельова", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Український лінгвопоетичний досвід у науковій інтерпретації Юрія ШевельоваФілона та ін.) науковці наголошують на послідовному втіленні вченим потебнянського духу «пізнавальних пошуків у їх загальнофілологічній та гуманістичній спрямованості», адже питання української мови Шевельов розглядав і в контексті розвитку національного літературного процесу, вважаючи мову й літературу базовими складниками української культури [4, с. І хоча Шевельов визнавав себе насамперед лінгвістом й основний корпус його праць повязаний з мовознавством і дослідженням української та інших словянських мов, учений написав багато цікавих і глибоких літературно-критичних праць, у яких рельєфно постає український художній досвід у його історії, персоналіях, творах, тенденціях, мові. З таких позицій науковець у подальшому досліджував творчість інших митців, демонструючи вміння віднайти в мовному матеріалі літературного тексту те, що не завжди лежить на поверхні, але має вагу як естетичний потенціал твору. Реконструкція минулих конфліктів, прагнення розібратися в їхніх причинах, аби наблизити читачів до істинного (наскільки це можливо) художнього обличчя митця, з одного боку, й виявлення естетичних та мовностильових домінант у творчості українських письменників - завдання, поставлене й реалізоване Шерехом у літературознавчих студіях, зокрема перших книгах «Не для дітей» і «Друга черга»; далі виданих уже в Україні книгах «Третя сторожа», тритомник «Пороги і запоріжжя», у розвідках про український літпроцес кінця ХХ ст. та його персоналії, у передмовах до художніх видань. Протиставляє Шерех і мовну стилістику обох поетів, актуалізуючи насамперед лексико-семантичнірівні творення романтичного контексту в Шевченка й Петренка: у першого митця поетичний словник тяжіє до конкретики, особливо втропеїчних моделях, сприяючи творенню візуально-аудіального словесного образу (Нехай думка, що той ворон, /Літає та кряче, / А серденько соловейком / Щебече та плаче); натомість у другого поета «лексика винятково загальна, часто абстрактна, і переходи в конкретність надзвичайно рідкі, радше не переходи, а зриви» [7, с.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
