Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років - Учебное пособие

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКАПроте важливо наголосити, що переважна більшість населення Західної України (а тут мешкало більш ніж 5,5 млн. українців, 2,2 млн. поляків і близько 1 млн. євреїв) не визнавала прав Польщі на Волинь та Галичину. Зрозуміло, що на тлі цих дій польської влади у 1920-ті рр. в Західній Україні зросли прорадянські симпатії, особливо в звязку з політикою «українізації» в УСРР, куди в цей період виїхало кілька сотень західноукраїнських інтелігентів, студентів і колишніх старшин січових стрільців, обдурених радянською пропаґандою. 1920-х рр. на українських землях, розділених між Росією та Польщею: «У 1920-х роках, як і пізніше, діяльність українських перекладачів, природно, так само залежала від історико-культурної та політичної ситуації в Україні. Передусім, вартий згадки вплив українського мистецького відродження у Великій Україні періоду «українізації» 1923-29 рр. на процес національного самоусвідомлення українців у Західній Україні (для прикладу, демонстрація львівським прокатним товариством «Соня-фільм» художнього фільму «Тарас Шевченко», виготовленого в УСРР в середині 1920-х років, дала студії «Соня-фільм» найбільший касовий збір на Галичині). Західна Україна була територією відносно більшої свободи для українців, то у 1920-х роках - після входження Західної Волині й усієї Галичини до складу польської держави, запровадження політики «полонізації» українського населення та заборони української мови в усіх державних установах - ситуація з національним питанням виглядала значно привабливішою в УСРР, де провадилась політика «українізації», нехай і поверхова та непослідовна.Зокрема, до представників попереднього літературного покоління належав Володимир Самійленко, в перекладі якого в зазначений період вийшли «Тартюф» Мольєра, іспанська проза (деякі твори Вісенте Бласко Ібаньєса), поезії Ади Неґрі. Так, протягом 1930-33 років вийшли чотири томи творів Гайнріха Гайне (із запланованих пяти) - виключно в перекладах Дмитра Загула, який ще раніше разом із своїм приятелем, талановитим поетом В. Кобилянським зробив переклади для «Повного збірника творів Гайнріха Гайне» (1918-19 рр. зявилися три частини першого тому цього збірника). Приблизно за одне десятиріччя в його перекладі вийшли друком такі твори: «Кандід, або Оптимізм» Вольтера (1927 р.), «Черниця», «Небіж Рамо», «Жак-фаталіст та його пан» Д. Сергій Єфремов високо оцінив цю книжку в своїй «Історії українського письменства», написавши про її автора наступне: «Не дилетантом заходиться він біля своєї праці, а озброєний солідною підготовкою, і це, разом зі справжнім поетичним хистом, дало прегарні, немов ковані, переклади, що староримський побут влучно зодягають в одежу українського слова» [цит. за публікацією: 59, с.Період 1920-30-х років відзначався бурхливою перекладацькою діяльністю серед українських літераторів, чимало з яких були добре знані сучасникам. З-поміж багатьох і багатьох імен, які слід повернути із забуття, у цьому розділі ми згадаємо передусім найпродуктивніших творців перекладацького процесу 1920-30-х років, не оминувши увагою і тих, чия перекладацька спадщина була в чомусь скромнішою, проте не менш вартою належного пошанування. Нижче подаємо низку біографічних есе про українських літераторів, які відзначились у 1920-30-ті роки в царині художнього перекладу. Кожен підрозділ у цьому розділі є доволі умовним обєднанням перекладацьких персоналій у певні групи, проте від самого початку важливо закцентувати на тому, що коло перекладачів 1920-30-х років, безумовно, не вичерпується висвітленими тут персоналіями. Усі перекладачі, життя і творчості яких ми торкнулись у цьому розділі, це - потужна літературна сила, хоча, по суті, це лише жменька імен із десятків і десятків насильницьки вилучених з літератури і приречених на забуття діячів національного відродження, які особисто долучилися до перекладацької справи, створивши всі разом різноманітну, багатогранну, актуальну перекладну літературу, без якої був би немислимий гармонійний розвиток будь-якої сучасної національної літератури.Чапленка, батьків Валеряна, хоч вони все своє життя прожили на селі й були селянського походження, звичайними селянами назвати не можна: Петро Підмогильний був управителем поміщицьких маєтків у селі Чаплі Новомосковського повіту під Катеринославом (пізніше - Січеслав, нині - Дніпропетровськ), куди родина переселилась, коли Валерянові було близько 14 років. «Відтоді, - продовжує Григорій Костюк, - його оповідання друкуються в багатьох найкращих тогочасних журналах і збірниках: «Січ» (1919), «Вир Революції» (1921), «Жовтень» (1921), «Шляхи мистецтва» (1921), «Нова Громада» (1923), «Веселка» (1923), «Нова Україна» (1923), «Червоний шлях» починаючи з 1924 року, «Життя й Революція» починаючи з 1925 року, та інших» [27, с.

Зміст український художній переклад мова

Вступ

Розділ І. Історико-бібліографічне дослідження перекладацького процесу міжвоєнного двадцятиліття

1.1 Загальний огляд перекладацької діяльності українських літераторів у 1920-30-ті роки

1.2 Джерела до історії перекладу міжвоєнного двадцятиліття (на основі рукописної бібліографії перекладів 1920-30-х років з архівної спадщини Михайла Москаленка)

1.2.1 Окремі видання

1.2.2 Публікації у періодиці: 1920-ті роки

1.2.3 Публікації у періодиці: 1930-ті роки

Розділ ІІ. Історія українського перекладу доби національного ренесансу (1920-ті роки) та «великого терору» (1930-ті роки) у заломленні людських доль

2.1 Чільні перекладачі міжвоєнного двадцятиліття

2.1.1 Київські неокласики

2.1.2 Валерян Підмогильний

2.1.3 Михайло Рудницький

2.1.4 Павло Тичина

2.1.5 Микола Бажан

2.1.6 Володимир Свідзинський (Свідзінський)

2.2 Перекладацькі родини

2.2.1 Модест і Зінаїда Левицькі

2.2.2 Людмила Старицька-Черняхівська та Вероніка Черняхівська

2.2.3 Наталя Романович-Ткаченко та Наталя Ткаченко-Ходкевич

2.2.4 Дмитро та Марія Лисиченки

2.2.5 Перец Маркіш (Маркиш), Зінаїда Йоффе, Борис Ткаченко

2.2.6 Іван Кулик і Люціана Піонтек

2.2.7 Сестри Кардиналовські та Сергій Пилипенко

2.3 Перекладачки - визначні громадські діячі

2.3.1 Ганна Чикаленко

2.3.2 Надія Суровцова (Суровцева)

2.3.3 Софія Куликівна

2.4 Забуті та малознані перекладачі 1920-30-х років

2.4.1 Микола Сагарда

2.4.2 Олександр Левитський

2.4.3 Марія Тобілевич і Домініка Дудар

2.4.4 Леонід Пахаревський

2.4.5 Андрій Ніковський

2.4.6 Михайло Калинович

2.4.7 Михайло Лебединець

2.4.8 Олекса Варавва

2.4.9 Євген Касяненко

2.4.10 Микола Іванов (Іванів)

2.4.11 Вероніка Гладка і Катерина Корякіна

2.4.12 Єлизавета Старинкевич

2.4.13 Ганна Касьяненко

2.4.14 Варвара Чередниченко

2.4.15 Василь Софронів-Левицький

2.4.16 Олександр Сорока

2.4.17 Віктор Вер

2.4.18 Анатоль Волкович

2.4.19 Терень Масенко

2.4.20 Марія Пригара

2.4.21 Леонід Гребінка

2.5 Становлення славетних перекладацьких імен

2.5.1 Борис Тен

2.5.2 Василь Мисик

2.5.3 Григорій Кочур

Післяслово

Бібліографічні джерела

Додаток