Український гетьманат у протистоянні держав Європи з Османською імперією (1667–1699 рр.): міжнародне становище, зовнішня політика, зміна сюзеренів - Автореферат

Національна академія наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наукРобота виконана у відділі історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАН України. Науковий консультант: доктор історичних наук, професор, академік НАН України Смолій Валерій Андрійович, Інститут історії України НАН України, директор; відділ історії України середніх віків і раннього нового часу, завідувач відділом. Доведено, що, зважаючи на конфлікт між Османською імперією (включно з Кримським ханством), з одного боку, та Австрійською імперією, Венеціанською республікою, Річчю Посполитою (при підтримці Ватикану) та Московською державою - з другого, українські правителі були вимушені лавірувати між польським королем, російським царем, турецьким султаном і кримським ханом, переходити з одного боку на інший, а отже, відмовлятися від протекції одного володаря-сюзерена на користь іншого. В окремі періоди гетьмани визнавали залежність від кількох сусідніх монархів одночасно, що дало змогу дисертанту зробити висновок про проведення ними полівасалітетної зовнішньої політики. Доказано, что, в связи с военным и политическим конфликтом между Османской империей (включительно с Крымским ханством), с одной стороны, и Австрийской империей, Венецианской Республикой, Речью Посполитой (при поддержке Ватикана) и Московским царством - с другой, украинские правители были вынуждены лавировать между польским королем, русским царем, турецким султаном, крымским ханом, переходить с одной стороны на другую и, таким образом, отказываться от протекции одного сюзерена в пользу другого.Особливо потрібно зазначити важливість південного геополітичного напряму для України, який у добу пізнього середньовіччя та раннього нового часу репрезентувала Османська імперія з її численними васалами, головним серед яких було Кримське ханство. З приводу цього представники вітчизняної школи геополітиків зауважували, що саме напрям “Південь - Північ” завжди був основною віссю українського простору, а прагнення українців до опанування берегів Чорного та Азовського морів стало найважливішим їхнім завданням в історії. У цей міжнародний конфлікт були втягнуті не лише Україна, але й народи Туреччини, Італії, Польщі, Литви, Росії, Криму, Австрії, Угорщини, Словаччини, Словенії, Болгарії, Греції, Румунії, Молдавії, Грузії, Вірменії, Албанії, Сербії, Хорватії, Боснії, Македонії, Чорногорії та ін. Робота виконувалася відповідно до розробки планових тем відділу історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАН України, зокрема “Українське суспільство в системі європейської цивілізації (доба середньовіччя і нового часу)” (держ. реєстр № 100 00 0064) та “Українське суспільство доби раннього середньовіччя - початку нового часу: політичні, соціальні, економічні, правові, міжконфесійні взаємини, соціокультурні уявлення та ціннісні системи” (№ 0103И003921). Мета роботи полягає в тому, щоб на основі узагальнення історіографічних здобутків й аналізу доступних джерел дослідити особливості міжнародного становища та зовнішньої політики Українського гетьманату через призму тогочасної специфіки дипломатичного та військово-політичного протистояння між державами Центрально-Східної, Східної й Південно-Східної Європи та Османською імперією, які були персоніфіковані особами своїх правителів і лише в окремих проявах набували модерного політико-правового змісту.Зазначено, що вже в одному з перших в історії вітчизняної суспільно-політичної думки раннього модерного часу публіцистичному трактаті “Пересторога Україні”, що вийшов з-під пера невідомого автора у 1669 р., відзначалося складне міжнародне становище Українського гетьманату та окреслювалася проблема визначення його урядами зовнішньополітичної орієнтації: “...зла и тяжка Москва Україні, а поляки зовсім тяжкі... З моменту утвердження цілковитого партійно-ідеологічного контролю над історичною наукою в СРСР та її складовій - Українській РСР центр вивчення взаємовідносин між козацькою Україною та Османською імперією переноситься до Західної України (більша частина якої перебувала у складі Польщі), а згодом в академічні центри інших країн світу. Крупницький, який на той час працював у Празі, реконструював події політичної історії України на широкому міжнародному фоні та розглянув головні аспекти політики урядів Польщі, Туреччини, Криму, Ватикану щодо правобережного козацтва у період з 1683 по 1688 рр. Протягом 1950-1970-х рр., використовуючи архівні матеріали з Ватикану, опублікував ряд своїх праць у Римі, Німеччині та США священик І. Назарко. Потрібно звернути увагу на певну “європоцентричність” й у звязку з цим недостатню увагу до різних питань стосунків європейських країн з Османською імперією, а також проблем українсько-турецьких взаємовідносин у багатьох сучасних спеціалізованих колективних працях (в т. ч.

2. Основний зміст дисертації