Українське шкільництво і освітня політика крайової адміністрації та сейму в Галичині у 1890-1914 роках - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукШкільна справа у Галичині під час входження її до складу Австрійської монархії зазнала чимало змін. Цей період був відзначений кількісним і якісним розвитком шкільництва, і ця обставина значно сприяла пробудженню національної свідомості українців, які чимраз активніше й наполегливіше стали домагатися від влади створення своїх національних освітніх закладів. По-четверте, в умовах становлення незалежної Української держави аналіз і акумуляція історичного досвіду в ділянці розвитку освіти мають як суто наукове, так і прикладне, практичне значення. Дисертацію виконано в рамках проблеми “Країни Західної Європи й Америки і Україна”, що становить основу планової наукової тематики кафедри нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка. Для реалізації визначеної мети дисертантка прагнула виконати такі дослідницькі завдання: - висвітлити і охарактеризувати діяльність шкільної адміністрації у Галичині, починаючи від її формування, показати вплив на її працю законодавчих рішень, звертаючи особливу увагу на стосунки крайової шкільної ради з галицьким сеймом та центральним віденським урядом;Дослідження з проблеми українського шкільництва в Галичині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. і політики щодо нього центральної та крайової влад зявилися ще наприкінці ХІХ ст. Грушевський, який доклав чимало зусиль для розвитку українського середнього шкільництва, заторгував ці проблеми у ряді праць, розглядаючи їх у контексті політики влади в цілому, а також польсько-українських відносин, зокрема. Окремі з них були присвячені загальним проблемам розвитку освіти в краї. Хмєлінська розглядає історію галицької освіти кінця XIX - початку XX ст., особливо зупиняючись на аналізі типів шкіл в краї. У його працях, що базувались на широкому джерельному матеріалі, зроблено спробу дати цілісну картину розвитку освіти в Галичині.Однією з основних причин була політика полонізації шкільництва, яку проводили владні структури краю. Виконавчі шкільні структури в Галичині були представлені у своїй більшості польськими діячами, що давало їм безпосередню можливість проводити політику полонізації населення і, як наслідок, стримувати розвиток української освіти. Однак наприкінці XIX ст. на хвилі пробудження української національної активності в краї, сейм, а за ним і виконавчі структури, змушені були проводити політику лібералізації шляхом поступок українській освіті. Закладами, які кардинально вплинули на піднесення освітнього рівня українського населення Галичини, були народні школи, учительські семінарії, що готували педагогічні кадри для перших, а також найбільш популярні у той час в краї середні навчальні заклади - гімназії. Впродовж досліджуваного періоду українці не домоглися рівних умов з іншими народами монархії, де відкриття середніх шкіл відбувалося на підставі звичайних розпоряджень міністерства віровизнань і освіти, їм вдалося добитись створення лише невеликої кількості державних українських гімназій, головним чином завдяки наполегливим заходам українських сеймових і парламентських послів, освітніх товариств, активності передової громадськості.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ