Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1939 роки - Автореферат

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наукВіднині, коли Україна з обєкта імперської політики перетворюється на субєкт міжнародних відносин, повноправно входить до світового співтовариства, необхідними стають наукові розробки, в яких висвітлювалися б роль і місце України в європейській та світовій історії. Наслідуючи європейський досвід, Україна включилася у процес історичного порозуміння, який нагадує німецько-польське та франко-німецьке примирення. Тому обєктивне дослідження неоднозначної сторінки історії українського питання в радянсько-польських відносинах міжвоєнного періоду становить не лише науковий, але й громадсько-політичний інтерес. Вказана обставина підтверджує політичну і наукову актуальність проблеми та становить особливий інтерес як для українців, так і для їх сусідів. Мета дисертаційної роботи - опираючись на ґрунтовну джерельну базу, праці українських та зарубіжних дослідників, державних і політичних діячів, дипломатів висвітлити процес вирішення українського питання Радянським Союзом і Польщею в 1920-1939 рр., розкрити його значення та місце в історії нашої держави.Російські науковці здебільшого й надалі продовжують розцінювати український “націоналізм” періоду національно-визвольних змагань у ХХ ст. як ірраціональну силу, яка своїм руйнівним характером призвела до чисельних жертв “радянських людей”. М., 1997), захищаючи російський імперіалізм, дописався до того, що Україну й Польщу не вважає самостійними державними утвореннями, а лише “прикордонними регіонами” і “небезпекою для всієї Євразії”. Centrum Panstwowe Ukraicskiej Republiki Ludowej na wychуdџstwie (1919-1924)” (Krakyw, 2000), Колянчука (“Українська військова еміграція у Польщі (1920-1939)” (Львів, 2000), вперше почали розглядатися ті аспекти українського питання, які раніше майже не бралися до уваги польською історіографією: відносини уряду Польщі з УНР, справжні причини спільного польсько-українського “Київського походу”. Якісні зміни в українській історичній науці, які сталися з утворенням незалежної України, відкрили широкі можливості для вивчення політики Польщі в українському питанні на західноукраїнських землях, особливо у процесі виконання нею умов Ризького договору. Суттєво доповнюють джерельну базу для вивчення політики Польщі в українському питанні матеріали державних обласних архівів України - Волинського, Рівненського, Тернопільського, Львівського, архіву Інституту українознавства ім.Радянсько-польські відносини 1920-1939 рр. лише засвідчили той факт, що росіяни і поляки не бажали поступатися своїм традиційно панівним становищем щодо України та не уявляли собі іншого ставлення до українців, аніж ставлення пануючої нації. Вивчення українського питання в радянсько-польських відносинах показало, що навіть шовіністично налаштовані кола Росії не приховували задоволення з приводу практичних дій більшовицького керівництва, котре протягом невеликого часу силою, поборовши український національно-визвольний рух, відтворило цілісність Російської імперії та зберегло домінуючий стан панівної російської нації в Україні. Позбавлений реального права самостійно вирішувати свою долю, український народ став заручником політичної гри більшовицької Росії, Польщі та інших держав. Вона посідала важливе місце у внутрішній і зовнішній політиці, а також у діяльності провідних політичних партій, які в українському питанні дотримувалися, зокрема таких концепцій: 1) народові демократи (ендеки) відстоювали “інкорпораційну” програму, метою якої був ідеал єдиної національної “Великої Польщі”, Польщі для поляків шляхом примусової асиміляції поневолених у 1918-1923 рр. народів так званих “східних кресів”, насамперед українського. 2) пілсудчики висували гасло “федерації” Польщі і України.

2. Основний зміст дисертації