Українське мовлення соціуму Луганська - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Роботу виконано на кафедрі української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Гриценко Павло Юхимович, Інститут української мови НАН України, директор, завідувач відділу діалектології. Захист відбудеться „19” квітня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Національному педагогічному університеті імені М. П. З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П.В українській діалектології переважають спостереження над мовленням діалектоносіїв, які мешкають у селах, а мовлення жителів міст лише в останні роки стало обєктом вивчення. Мовлення міста як предмет лінгвістичного дослідження привертало увагу багатьох учених. Сучасні наукові студії про мовлення міста (ММ) свідчать про поглиблення теоретичних положень та вдосконалення методів, прийомів опису досліджуваного феномена; увагу сучасних українських учених зосереджено на соціолінгвістичних аспектах або на описі окремих мовних стратів, що сповна не відображає складний феномен ММ. Актуальність теми дослідження полягає в необхідності створення вичерпних описів мовлення мешканців міст, зокрема тих міст, у яких поширена міжмовна взаємодія, з увагою до усного тексту, в якому відтворено варіювання в межах модельованої говіркової системи міста та мовлення окремих інформантів. Сукупність завдань - дослідити мову міста як складне утворення з описом усіх елементів міського мовлення, зосередивши увагу на тексті, здатному відобразити реальний стан мовленнєвої реалізації мови як системи, виявити варіювання в говірці міста та в мовленні одного мовця - виявляється складною й поліаспектною.Звуки [а], [и], [і] можуть вимовлятися без суттєвих змін (скла|дала, нази|вайуц’:а, |батко, |жити, |виiшла, рука|виці, хліб, веи|сіл’:і, к|в?ітна); водночас у наголошеній і ненаголошеній позиціях у цих фонемах спостережено: а) зміщення артикуляції /а/ в напрямі до середнього ряду (пеиреи|ж?aрочку, спровaку|вaти - у мовців ІІ та ІІІ СЛГ); б) звужену вимову /и/ - [иі], [іи] після мякого [ч’] (пеичіи|мо, зак?ін’|ч?иіла - в усіх СЛГ) та інших приголосних у спільних для української й російської мови словах (|К?иійеу, |с?иілно - в усіх СЛГ); в) паралельне вживання /і/ та /о/ спостережено у відкритих та закритих складах: у префіксах (розоб|рали - розіб|рали, по|д?:ерживат’ - п?і|д:ержали); у коренях слів (виход|ні - вих?ід|них, на стол - стіл); у суфіксах (І|ваноуна - І|ваніуна); у флексіях (кур|сантов - кур|сантів - в усіх СЛГ); г) вимову [і] на місці нормативного [о] (|сілі замість |солі в мовців ІІІ СЛГ) вважаємо гіперичним явищем; ґ) варіантами слів, у яких [і] походить з [e], є лексеми з рефлексами [е] (|летні, |деті, х|леба - в усіх СЛГ); д) помякшення попереднього приголосного перед [е] у суржикізмах та словах, вимова яких у російській та українській мовах різниться лише мякістю - твердістю передньоязикових (|буде, і|дем, проб|леми, |нерви - в усіх СЛГ). Мультилінгвальна ситуація сильніше вплинула на реалізацію ненаголошених голосних фонем, зокрема, у ненаголошеній позиції фонеми: /а/, /о/, /у/, /и/, /і/, /е/ в цілому не виходять за межі звукового ряду кожної фонеми й можуть бути реалізовані звуковиявами [а], [о], [у], [и], [і], [е] (нау|ковими, рос|казуват’, у|чилиеше, ви|конувати, пози|тиуні, сеи|бе); водночас помічено, що: а) фонема /о/ може реалізуватися також у звуках [оа], [а], це виявлено: у власне українських словах (неипа|гано, га|рілочkoi); у словах, які мають схоже звучання в українській та російській мовах: перед складом з наголошеним голосним низького підняття [а] (ма|ралних, зага|райем); у другому та третьому переднаголошених складах, якщо далі йде склад з наголошеним [а] (кам?і|сар, дарагу|вато); перед складом з наголошеним голосним середнього підняття (ма|йе ‘моє’); перед складом з наголошеним голосним високого й високо-середнього підняття (ха|тіла); у російських словах (васкрі|сенйа, коал|хоза); у суржикізмах (та|да, помаг|ти). В іменниках ІІ відміни однини та множини чоловічого роду виявлено: а) у формах Р. в. однини варіювання флексій-у,-а (к|ласа - к|ласу, |метра - |метру - в усіх СЛГ); б) в О. в. однини в іменниках мякої та мішаної груп спорадичне вживання флексії-ом (но|жом, шпри|цом, ру|лом - у мовців І, ІІ СЛГ); в) у М. в. однини паралельне вживання флексій-і,-у: унаслідок незнання норм сучасної української літературної мови (ро|ботала у ба|ру - у |тому |барі - у мовців І, ІІІ СЛГ), під впливом російськомовної моделі (у Лу|ганск?і - у Лу|ганску - в усіх СЛГ); г) у Н. в. множини вживання флексії-а замість-у (веичо|ра, тракто|ра - в усіх СЛГ); ґ) у Р. в. множини флексії-іу,-ei,-оу,-ій,-O (гос|подаріу, дру|зеi, сва|тоу, птах (|різних), |оленіi). г) у 1-й ос.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ