Українське кіно початку ХХ століття - Реферат

Українське кіно початку ХХ століття ПЛАН І. Становлення і розвиток українського кіно у 20-х роках ХХ століття. 1. Друга половина 20-х років ХХ століття: а) становлення нової естетики; б) „Директиви у справі кіно” В.І.Леніна; в) роль мистецтва у житті суспільства. 4. Організація кіно освіти на Україні: а) статут-положення про державну школу кінематографічного мистецтва; б) Київська студія екранної майстерності. 6. Хронікально-документальне і наукове кіно. 1. Становлення української радянської хроніки: а) „Живий журнал”; б) значення роботи операторів. 2. Документальний фільм „Симфонія Донбасу”: а) новаторство авторів; б) народ - будівник соціалізму; в) реакція на фільм за кордоном. 3. Художній фільм. 1. Фільм „Тарас Шевченко” П. Чардикіна. 3. „Звенигора” О. Довженка. IV. Висновки. Становлення і розвиток українського кіно у 20-х роках ХХ століття Велика Жовтнева соціалістична революція привела до глибинних змін в усіх сферах соціального і духовного життя народів. Одним із важливих завдань Країни Рад стало будівництво багато­національної культури. На цьому шляху виникли великі труднощі, які, крім усього, визначалися культурною відсталістю, нерівномірністю розвитку ще вчора пригнічених націй, серед яких були і такі, що не мали не лише власної літератури, театру, а й навіть писемності. Це посилювало труднощі в творчій та виробничій перебудові кінематографа. Той, хто чесно перейшов на бік революції, брав активну участь у здійсненні організаційних і творчих заходів уряду. У цих умовах соціалістична демократія відкрила перед художниками всі можливості для відтворення життя народу-переможця, ідеалів революції. В українському кіно з перших днів працювало чимало режисерів, акторів, операторів, які до революції стояли осторонь соціальних битв, політичного життя. Комуністична партія з усією принциповістю засуджувала позицію «невтручання», орієнтацію на самоплив, особливо у такому молодому мистецтві, як кіно. На початку 20-х рр. класичні традиції заперечували і Дзига Вертов, і С. Ейзенштейн, й інші режисери-новатори, чиї тво­ри .стали згодом радянською кіно- класикою. А в ці перші пожовтневі роки полеміка між захисниками традицій і їхніми опонентами набувала дуже гострих форм. Уже перші кроки українського радянського кіно засвідчили взаємозвязок прогресу соціального і художнього: головним героєм екрана стала суспільна людина, яка будує новий світ. З метою посилення ідейого впливу на глядачів, заохочення випуску радянських фільмів В. І. Ленін у «Директивах у справі кіно» від 17 січня 1922 р. запро­понував встановлювати для кожної програми кіносеансів певну про­порцію: «а) розважальні картини, спеціально для реклами і для доходу (звичайно, без похабщини і контрреволюції) і б) під фірмою «з життя народів усіх країн» - картини спеціально пропагандистського змісту...» Ленінська «пропорція», що вимагала обовязкової демонстрації хронікальних і науково-популярних стрічок, мала велике значення як для кіно періоду громадянської війни та відбудови господарства, так і надалі. Вони буквально народжувалися на барикадах революції, в окопах громадянської війни, на фронтах відбудови народного господарства. Велике значення мала постанова Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду України від 18 січня 1919 р. «Про передачу всіх театрів та кінематографів у відання відділу освіти» (Харків). Кінокомітет складався з відділів, які охоплювали найважливіші ланки роботи в галузі кінематографії (відділи технічний, фотографічний, науково-педагогічний, дитячий, кінохроніки, виробництва картин, експлуатаційний та кіношкола, в якій передбачалося готувати кадри радянських кінематографістів). «У Великоросії, - читаємо в пояснювальній записці кінокомітету про мету і завдання роботи, - кінематографу вже довелося відіграти виключно велику роль у справі запровадження основ комунізму, писемності... формування Червоної Армії і т. і.». VIII зїзді РКП(б) (1919 р.) було прийнято розроблену В. І. Леніним другу Програму партії, в якій відзначалася велика пропагандистська роль кіно в умовах диктатури пролетаріату.