Українська традиційна весільна обрядовість Одещини (20–80-ті рр. ХХ ст.) - Автореферат

Українська традиційна весільна обрядовість Одещини (20-80-ті рр.В традиційній культурі українців весілля як обрядовий інститут є одним з найконсервативніших, і це дає змогу використовувати його як джерело для вивчення різноманітних сфер життя, простежити складний і тривалий шлях еволюції і трансформації суспільства та культури. Для дослідження цих процесів потрібне відтворення весільної обрядовості як системи, що складається з низки різноманітних обрядів. Так, в Буджаку - це взаємодія українців з болгарами, гагаузами, молдованами, росіянами, тоді як у південних районах лісостепу, на межі зі степом Буго-Дністровського межиріччя, де українці чисельно домінували і домінують, розвиток традиційної культури відбувався в інших умовах. В поліетнічних регіонах Одещини характер розселення позначався на розвиткові традиційної культури українців в цілому і весільної обрядовості зокрема, відтак проблема вивчення регіональних відмінностей українського весілля потребує свого вирішення. Апробація результатів дослідження відбувалась на Першій Всеукраїнській етнологічній конференції студентів та молодих вчених (Одеса, 1996 р.), Міжнародній науковій конференції «Відродження української державності: проблеми історії та культури» (Одеса, 1996 р.), IV Міжнародній археологічній конференції студентів і молодих вчених (Київ, 1996 р.), Регіональній науково-практичній конференції «Сучасна етнокультурна та етнополітична ситуація на Півдні України і актуальні проблеми державного управління» (Одеса, 1996 р.), Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців «Національні та етносоціальні процеси в Україні» (Чернівці, 1997 р.), Міжнародній науково-методичній конференції «Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку» (Херсон, 1997 р.), Третій Міжнародній етнологічній конференції студентів та молодих вчених «Етнічність в історії та культурі» (Одеса, 1998 р.), Міжнародній конференції «Україна, українці, українознавство ХХ ст. в джерелах і документах» (Київ, 1998 р.), Міжнародній конференції, присвяченій 120-річчю визволення Болгарії від османського іга «Україна і Болгарія: віхи історичної дружби» (Одеса, 1998 р.), IV Міжнародній конференції молодих вчених «Етнічна історія народів Європи» (Київ, 1999 р.), Міжнародному конгресі «Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у ХХІ ст.» (Одеса, 2002 р.), Третій Всеукраїнській науковій конференції «Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність».Крім того, використовуються польові етнографічні матеріали українців північно-східної Добруджі, система дошлюбного спілкування, весільна та календарна обрядовість яких має багато спільного з обрядовістю українців Одещини. Байбуріним [Байбурин, 1993], особливо плідно досліджуються зміст та структура весільного обряду, як послідовність взаємоповязаних дій певного ритуального значення, питання типології весілля, символіки та семантики його обрядів, вплив на обрядовість ранніх форм релігії, сакралізації предметів господарської діяльності, явищ природи (вода, вогонь тощо) [Курочкин, 1982; Балушок, 1994; Маєрчик, 2002]. Весілля вивчається як ритуал, що складається з обрядових циклів [Христолюбова, 1970], а обряд, як складова ритуалу - з елементів [Чистов, 1986]. В першій половині ХХ століття громада контролювала молодь безпосереднім втручанням у розвиток подій (нагляд господарки хати, де проходили вечорниці, нагляд батьків за своїми дітьми на музиках), так і опосередковано, коли громада засуджувала поведінку, несумісну зі звичаєвими морально-етичними нормами. Коровайний і барвінковий обряди, запросини, дівич-вечір (головиця), які відносились до передшлюбних дійств власневесільного циклу, з часом трансформувались і їх можна віднести до перехідної групи від передвесільного до власневесільного циклу, оскільки вони складаються з передшлюбних обрядів відокремлення від молодіжної громади і покривання молодої, яке фіксує її перехід до жіночого стану.