Українська реалістична проза другої половини ХІХ ст. як історичне джерело - Автореферат

Дніпропетровський національний університет АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Робота виконана на кафедрі історіографії та джерелознавства Дніпропетровського національного університету БОЛЕБРУХ Анатолій Григорович, Дніпропетровський національний університет, професор, завідувач кафедри історіографії та джерелознавства Захист відбудеться „22” червня 2005 р. о 13-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м.Яковенко наголошувала на потребі „звести історію з пєдесталу науки про суспільство до рангу науки про людину в суспільстві. Суспільство, як і кожна структурована система, варте дослідницького інтересу, проте ключ до розуміння принципів його функціонування не може бути ні універсальним, ні наперед постульованим, бо система, утворювана „людським матеріалом”, реалізує себе лише через конкретні - завжди різні в часі й просторі - вчинки людей. Тож від вивчення їх поведінки і мусить починатися дослідження усієї системи - на рівні конкретного індивіда; на рівні мікрогрупи, до якої він належить; на рівні його соціального прошарку, стану і т.д.”. Підтримуваний багатьма істориками-фахівцями антропологічний підхід до вивчення подій, фактів, процесів минулого, безумовно, вимагає певних розвідок щодо визначення потрібного для таких завдань комплексу джерел. На думку більшості вчених, вона стане у нагоді досліднику для більш глибокого проникнення у зміст історичної доби, що вивчається, тобто повинна розглядатися як джерело історичного знання, а не історичної науки.Взагалі, мистецтво і література, їх звязок з наукою, відмінності між науковим та художнім методами пізнання дійсності ставали обєктом дослідження Л. Питання використання творів художньої літератури в процесі наукового історичного пізнання неодноразово піднімалося дослідниками ХІХ-ХХ ст., які переконливо доводили необхідність залучення тих знань про історичне минуле, що містять талановиті художні (реалістичні) твори. Нечуй-Левицький залишив після себе понад 50-ти художніх творів (створених в 1865-1912 рр.), які містяться в найповнішому 10-томному зібранні його творів (1965 р.), значну кількість публіцистичних виступів, статей, що увійшли до 10-го тому згаданого зібрання, а також автобіографічні твори та листи, автографи яких зберігаються в Інституті літератури ім. Шевченка НАН України, у відділі рукописів; 2)художніми творами (понад 30-ть, деякі - незакінчені), що створювалися протягом 1872-1919 рр., та увійшли до найбільш повного 7-томного зібрання його творів (1968-1971 рр.). У другому розділі - „Джерелознавчий потенціал реалістичного напряму в українській літературі другої половини ХІХ ст.” - проаналізовано дореалістичний шлях, що його пройшли українська і російська літератури через декілька етапів, які позначали пошуки митцями засобів відтворення сутності суспільного та індивідуального буття і повязаного з цим дійового впливу на людську поведінку в руслі соціального ідеалу.

Основний зміст дисертації