Українська псевдонімія ХХ століття - Автореферат

Національна академія наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукВажливе місце в антропонімійній системі національної мови посідають псевдоніми як різновид власних найменувань людей. В Україні псевдоніми зявилися в XVI столітті, а використання їх помітно пожвавилося у XVII столітті в період визвольних рухів українського народу. ХХ ст. змушували письменників, журналістів, критиків та інших діячів культури приховувати свої справжні імена та прізвища за псевдонімами. Здебільшого про моду на псевдоніми в Україні можна говорити щодо останньої чверті ХІХ і перших десятиріч ХХ ст. Псевдоніми використовувалися в радянському підпіллі та партизанському середовищі, були поширеними серед членів Організації Українських Націоналістів (ОУН) та вояків Української Повстанської Армії (УПА).У першому розділі - «Псевдонім як різновид антропоніма» - окреслено сучасний стан вивчення української псевдонімії, розглянуто мотиваційну базу псевдонімної номінації, зясовано специфіку псевдоніма як особливого різновиду антропоніма, його статус у національній антропонімійній системі, визначено функціональні ознаки псевдоніма, його форму і зміст, місце серед інших антропонімних одиниць. Здійснене комплексне дослідження української літературно-мистецької, громадсько-політичної, кримінальної псевдонімії дозволило умотивувати власне розуміння псевдоніма як особливого різновиду антропоніма і запропонувати найповнішу дефініцію поняття: псевдонім (від гр. ??????????) - різновид антропоніма, прибране (вигадане) особове іменування, яке використовують представники окремих груп суспільства (письменники, публіцисти, композитори, актори, художники, співаки, громадсько-політичні діячі, злочинні елементи) поряд із своїм справжнім іменем та прізвищем або замість них з метою конспірації через причини особистісного, політичного та юридичного характеру. 2) соціокомунікативні та функціональні ознаки: а) неофіційна назва людини, але може вживатися в офіційних ситуаціях; б) псевдонім має особливе призначення - оберігати таємницю справжнього іменування носія; в) псевдонім виконує особливу функцію - езотеричну, яка не властива іншим антропонімам; г) використання псевдоніма повязане із суспільною діяльністю носія (письменники, журналісти, актори та ін.; громадсько-політичні діячі, підпільники, злочинні елементи); д) псевдоніми можуть бути самоназвами (літературно-мистецькі) або надаватися з боку оточення (більшість громадсько-політичних, кримінальних); е) функціональне навантаження псевдоніма залежить від належності його до певного класу: так, літературно-мистецькі самоназви можуть набувати сталості й заступати справжнє імя людини, стаючи знаковим елементом історії культури, прецедентним феноменом, для інших же характерне вживання лише протягом певного періоду - доти, доки ним послуговується сам носій; є) псевдонім, який стає єдиним іменем людини, втрачає свою специфіку і переходить в інший антропонімічний розряд; ж) псевдоніми не успадковуються; з) особа може мати один, кілька й багато псевдонімів. У національному антропоніміконі псевдоніми посідають проміжне місце між ядровими (імена, прізвища, імена по батькові) та периферійними (прізвиська) найменуваннями людей. Особлива подібність простежується між псевдонімом і прізвиськом: 1) псевдоніми і прізвиська - засоби вторинної номінації особи; 2) їхнє уживання має необовязковий, факультативний характер; 3) більшість псевдонімів, як і прізвиська, наділені інформативно-характеристичним потенціалом; 4) юридично вони не успадковуються.3) імена: а) псевдоніми, похідні від християнських імен або їхніх скорочених здрібніло-пестливих варіантів, що звуковим складом не нагадували справжні імена носіїв (Андрій - Володимир Касараб; Богданко - Стефан Прадеус; Геник - Микола Чуйко); б) псевдоніми, що починаються тією самою літерою, що й хресні імена носіїв (Максим - Микола Арсенич; Дорко - Данило Мащенко; Артем - Антон Березняк); в) псевдогініми (Галина - Бусел Яків; Зося - Райковський Іван; Ірка - Павлик Володимир); г) псевдоніми - запозичені західноєвропейські імена (Джон; Том; Альфред). Окремі псевдоніми відображають антропонімну модель повного іменування ‘прізвище імя імя по батькові’ (Боднар Антон Андрійович - Луцький Олександр; Коваль Іван Пилипович - Осьмак Кирило Іванович). Помітне місце у псевдоніміконі ОУН та УПА займають: псевдоніми-субстантивовані прикметники, які по-різному характеризують особу (Веселий; Завзятий; Спокійний; Холодний; Лютий; Ярий; Хижий; Рудий; Щербатий і ін.); назви, що відображають трудову діяльність людини (Мельник; Сівач; Плугатар; Чабан; Коваль; Кравець; Бондар і ін.); псевдоніми етнонімного походження (Лемко; Бойко; Гуцул; Поляк; Чех; Словак і ін.); псевдоніми-історизми (Чорноморець; Гайдамака; Козак і ін.); псевдоніми, що походять від слів, які відображають соціальний статус особи (Бродяга; Бурлак; Бідота; Лайдака; Сірома; Волоцюга; Голяк; Скитан; Панич; Пан і ін.).

Основний зміст роботи