Українська проза кінця XIX – початку XX століття. Проблема національної іманентності - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукВ українському літературознавстві пострадянського часу, коли надмірний соціологізм у трактуванні мистецтва, його сутності й етапів розвитку, його функціональних властивостей виявив свою неправомірність, а 1917 рік уже не визначав відліку “нової доби” в історії світової цивілізації, намітилися тенденції освоєння інших принципів періодизації вітчизняного літературного процесу, зокрема на взірець періодизації західноєвропейської: за століттями. Вже хоча б тому, що в нестабільному, “пограничному” мистецькому просторі (на зламі XIX-XX ст. він був саме таким і в Україні) стикаються і своєрідно трансформуються художні здобутки і досвід різних часів і поколінь, але і в творчій практиці, і в теоретичних концепціях, разом із тим, виразно окреслюються незмінно-традиційні цінності культурних здобутків нації. В літературі, відповідно до вимог часу, постають незнані досі теми, мотиви, образи, система жанрів, відбувається “дифузія” стильових напрямів і течій, а попри те - даються взнаки, по-своєму проявляються тривалі внутрішні закономірності національного літературного розвитку. Рефероване дисертаційне дослідження набуває особливої актуальності у звязку з реалізацією проекту академічної “Історії української літератури” (в 10 томах), де будуть висвітлені не лише процеси новітньої європеїзації (вестернізації) української літератури, східні впливи на неї, а й питання національної іманентності нашого письменства. поняття “народницька література” трактується в межах поняття “національна література”, додатково коментуються поняття “література для народу” і “література про народ”;А вже в його межах диференціювалася література про народ і для народу, здійснювався “ліричний експеримент” у психологічній прозі, розвивалися українські варіанти імпресіонізму та експресіонізму, давалося взнаки бароково-готичне відлуння. У цьому аспекті другий розділ роботи “Оновлення української прози як комплексна проблема літературного процесу кінця ХІХ - початку XX ст.” порушує проблематику, повязану зі своєрідністю функціонування різних стильових тенденцій в українському письменстві, враховуючи їхні дочірні - проте не менш важливі - чинники національного варіанта модернізму (стильовий синкретизм як явище прискореного розвитку, органічність як домінантна ознака еволюційного літературного процесу). У розділі акцентується увага як на самостійному функціонуванні неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму в українському письменстві, так і на їхньому зрощенні в національному різновиді модернізму з огляду на вдачу українців, творців культури споглядального типу. З метою увиразнення їхньої концепції в дисертації пропонуються до наукового вжитку замість поняття “народництво” два інші - “література для народу” та “література про народ”. В дисертації зясовується принципова (внаслідок самобутнього розвитку української літератури) відмінність між “літературою для народу” та “літературою про народ”, що, розвиваючись одночасно на ґрунті натуралізму і неоромантизму, явила, окрім ординарних модерних зразків, і такі, що можуть розглядатися на рівні кращих творів світової літератури.