Визначення комунікативної специфіки української мови. Особливості понятійної структури українського дискурсу, формування комунікативної міжкультурної компетенції. Стереотипи, які впливають на носіїв української мови під час спілкування нерідною мовою.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса ШевченкаОсобливої актуальності ці проблеми набули в другій половині ХХ-ого століття, коли виникла обєктивна потреба у встановленні ділових і політичних контактів з представниками інших культур, коли розпочалися процеси, відомі сьогодні як технологічна революція, глобалізація економічної діяльності, інтернаціоналізація культурного життя. Одночасно відбувалися зміни у світоглядних цінностях носіїв європейської цивілізації, європоцентричні підходи в галузі гуманітарних і суспільних наук поступилися позиції відкритості до сприйняття набутків інших культур, і не лише сприйняття, а й визнання абсолютної цінності кожної культури, незалежно від того, чи є це культура високоосвіченої, технологічної європейської нації чи невеличкої острівної країни, зосередженої на внутрішньому емоційному світі особистості. У статті "Характер мови і характер народу" відзначалося: "Виявлення істини, визначення законів, у яких знаходить чіткі межі духовна сутність, не залежать від мови; але мова дає людині передумову для розвитку внутрішніх сил, коли ми прагнемо до безкінечного, перший поштовх, відвагу й енергію на цьому шляху ми одержуємо від мови" [Гумбольдт 1995: 375]. Потебня витлумачує мову як проміжну реальність між людиною та світом, як повідомлення про те, як людина сприймає ці предмети, а не те, як вони називаються. Потебні, національний (етнічний) компонент впливає не лише на формування світосприйняття, а й на сам процес розгортання думки: "Людина, яка говорить двома мовами, переходячи від однієї до іншої, змінює разом з цим характер та напрям розгортання своєї думки, причому так, що зусилля її волі лише змінює колію її думки, а на подальше її спрямування впливає лише опосередковано.