Лексичне значення слова. Явище омонімії у сучасній українській мові. Слова індоєвропейського походження. Перифрази та евфемізми як різновиди синонімів. Синтаксичні функції фразеологічних одиниць. Предмет та завдання лексикографії. Типи словників.
Лекції з української мови (лексикологія, фразеологія, лексикографія) План: 1.Предмет і завдання лексикології 2.Слово як основна мовна одиниця 3.Лексичне значення слова 4. Системність словникового складу мови 7. Явище омонімії у сучасній українській мові 10.Класифікація омонімів 11. Синонімічний ряд. Антоніми у сучасній українській літературній мові 16. Прасловянські запозичення 18.Східнословянська (давньоруська) лексика 19.Власнеукраїнська лексика 20. Предмет і завдання фразеології 2.Основні ознаки фразеологізмів 3. Класифікація фразеологізмів 4.Синтаксичні функції фразеологічних одиниць 5.Системні звязки фразеологічних одиниць ЛЕКСИКОГРАФІЯ 1. В основу лексикології покладено два фундаментальних теоретичних положення, сформульованих у працях О.Фортунатова, Б.де Куртене, В.Шахматова, М.Покровського. Лексичний склад найбільш безпосередньо повязаний з позамовною дійсністю; при значній стійкості і традиційності він реагує на найменші зміни в природі і суспільстві. Із змінами в позамовній дійсності повязане виникнення нових, застарілих слів і значень. Соціальність мови та її системність, при нерозривності звязку, зумовлюють наявність у мові двох аспектів та існування можливих напрямів у науці: соціолінгвістичного (зовнішнього); системно-семасіологічного (внутрішнього). У її завдання входить вивчення питань формування словникового складу мови, історичних змін, які у ньому відбуваються; систематизація лексики з точки зору її походження, розшарування за сферами вживання, за мірою активності. Обєктом семасіології є різні вияви системності лексики: лексико-семантичні групи слів; явища семантичного варіювання; види семантичних і формально-семантичних опозицій слів. Так, з погляду вираження звукової оболонки, слово є певною послідовністю фонем; предмет морфологічного аналізу - частина мови, її граматичні категорії; на синтаксичному рівні слово є складовою частиною речення. На лексико-семантичному рівні слово виступає як найменша мовна одиниця, що має самостійне, закріплене суспільно-комунікативною практикою значення, називає предмет, явище, дію або ознаку із суспільної дійсності і входить із властивим йому значенням до словникового складу. 2.Слово як основна мовна одиниця Важливою проблемою сучасного мовознавства є відмежування СЛОВА від інших одиниць і його наукове визначення. І хоча на сьогодні не існує бездоганного наукового визначення слова, у працях Л.Щерби, В.Виноградова, М.Смирницького, О.Кузнецової, Л.Лисиченко досліджено різні його аспекти й особливості як окремої мовної одиниці. Характерним для службових слів є лише граматичне значення, здатність виражати граматичні відношення між повнозначними словами. СЛОВО - найменша самостійна одиниця мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше - з граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність у процесі мовлення (І.К.Білодід). Д.Шмельов: “Слово - це одиниця найменування, яка характеризується цілісністю оформлення (фонетичного та граматичного) та ідіоматичністю”. Значення слова цілісне й унікальне, воно існує тільки в єдності з певним зовнішнім оформленням. 3.Лексичне значення слова Лексичне значення слова визначається як “певне відображення предмета, явища або відношення у свідомості, що входить до структури слова в ролі так званої внутрішньої його сторони, по відношенню до якої звучання слова виступає як матеріальна оболонка, необхідна не лише для вираження значення і для повідомлення його іншим людям, а й для самого його виникнення, формування, існування, розвитку” (О.І.Смирницький). Під поняттям “синтагматична діяльність” розуміють поєднання за граматичними і семантичними закономірностями відповідних назв у межах різноманітних синтаксичних конструкцій, текстів з метою формування змісту повідомлень. Використовуючись як назва, воно виконує номінативну функцію. Наприклад, природне явище, що характеризується як “рвучкий круговий рух вітру” має в українській мові назву “вихор”, якій у давньоукраїнській мові відповідає вих/ъ/ръ (вихор / вітер). За ознакою внутрішньоструктурної цілісності, безпосередньо повязаної звичайно з відокремленооформленістю, слово виступає як строго визначена, нароздільна послідовність спеціалізованих з функціонального погляду складових частин, до яких в українській мові належать кореневі і службові морфеми. (голова - пряме знач. І. Антонич). Значення слова - це результат звязку мови і мислення. слово є засобом маніфестації таких важливих форм мислення як ПОНЯТТЯ та УЯВЛЕННЯ. Квантитативні (6 дерев, 2 подруги). ІІ. Слова розкладаються на елементи (семи), за якими протиставляються окремі значення полісемантичного слова, що входять до структури слова. Термін “Лексико-семантичний варіант багатозначного слова” (ЛСВ), запропонований О.І.Смирницьким, найбільш точно відбиває природу полісемії, оскільки зорієнтований на значеннєву варіативність слова. У полісемантичному слові одне зі значень сприймається як основне, яке “нібито безпосередньо спрямоване на “предмети
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
