Політика українізації двадцятих років ХХ століття, її вплив на розвиток освіти, літературно-мистецьких осередків, музики, театру та кіно. Державно-партійна цензура тридцятих років XX століття та наслідки тоталітарного режиму для української культури.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИОдразу після революції селяни отримали землю, але згодом багнети Червоної Армії вперлися в селянські груди. Це, власне, і був початок конфліктів, репресій, масових депортацій, штучного голоду, коли під вивіскою суцільної колективізації йшло знищення селянина, який становить хребет нації. Гасло «пролетаризація інтелігенції» означало стирання різниці між фізичною і розумовою працею, що було максимально прийнятним для «відданих» малоосвічених пролетарів. Визначальним принципом «культурної» політики більшовиків стало, по-перше, знищення попередніх набутків культури на території Росії - національних, класових, релігійних - і створення єдиної пролетарської культури, яку згодом назвали соціалістичною.За таких обставин було проголошено політику коренізації, що передбачала і виховання кадрів корінної національності для роботи у державному апараті, управління народним господарством, запровадження навчання, видання книг, газет і журналів мовами корінних національностей. Зважаючи на величезне виховне й агітаційне значення кіно, в Україні було здійснено низку організаційних заходів, спрямованих на його подальший розвиток. Було створено Всеукраїнське фото кіноуправління, якому підпорядковувались усі кінематографи і підприємства з виробництва кінофільмів, створено Головний комітет контролю за репертуаром, а весь кінопрокат обєднано в Раду кіно. Як і в літературі, музиці, театрі та інших сферах культурного будівництва, мистецтво у цей період було відносно вільним і мало регламентуватися. При Наркомосі було створено Всеукраїнський відділ мистецтв з окремими комітетами: образотворчого мистецтва та охорони памяток мистецтва і старовини.Культурне життя в радянській Україні 30-х років було цілком обумовлене системою і режимом політичної влади, що склалася в СРСР внаслідок «великого перелому» кінця 20-х років. По-перше, він був обумовлений реальними здобутками в ліквідації неписьменності, створенні широкої мережі культурно-освітніх закладів у попередні роки, що сприяло формуванню активного субєкта культури. По-третє, в умовах відносної ідейної терпимості, творчої розкутості в культурному процесі 20-х років сформувалися літературні та мистецькі сили, які ще певний час продовжували творити в дусі усталених традицій навіть за умов невпинного наростання тоталітарної регламентації культурного життя. Сталіна і його оточення не влаштовувало, що українізація не обмежується знанням і поширенням мови, що на її основі швидко зростав прошарок національної інтелігенції, недовіра до якої була характерною рисою тоталітарного режиму. Почалися переслідування, злісне цькування тих, хто уособлював українізацію, а в більш широкому контексті весь процес національно-культурного відродження України.«Розстріляне Відродження» - цей термін, уперше вжитий у середині 40-х років, вичерпно характеризує суть наслідків тоталітарного режиму для української національної культури. Нищівного розгрому зазнали також болгарська, грецька, єврейська, німецька, польська культури, культури інших національностей, що проживали на території України. Зберігати і вільно розвивати національну культуру можна лише в умовах, які забезпечує незалежна держава. По-друге (і це ще один з узагальнюючих висновків української історії), в умовах державного поневолення культура залишається сферою суспільного життя, найбільш здатною до супротиву поневолювачам.
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Двадцяті роки XX століття: Політика українізації та її вплив на культуру
Розділ 2. Українська культура в умовах державно-партійної цензури тридцятих років XX століття
Висновки
Список використаних джерел
Глосарій основних термінів
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
