Українська графіка першої третини ХХ століття: загальноєвропейські тенденції та національні особливості розвитку - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства Українська графіка першої третини ХХ століття: загальноєвропейські тенденції та національні особливості розвитку Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Харківської державної академії дизайну і мистецтвВходження української культури у світову спільноту актуалізує такі проблеми, як засвоєння новітнього досвіду і збереження національної неповторності. мистецтво художня графіка стиль Найбільш ретельно переглядалася творча спадщина першої третини століття; коли виникали різні “ізми”, митці прагнули бути в мистецтві національно свідомими, коли формувалися різні творчі угруповання, існували дві поділені кордоном частини України - “радянська” і “буржуазна”, а чимало українських художників взагалі працювали у Парижі, Мюнхені, Берлині, Празі, Варшаві. Тепер, відчуваючи велику зацікавленість до мистецтва першої третини ХХ ст., ми прагнемо ліквідувати лакуни і відтворити цілісну картину його розвитку. Наукова новизна роботи полягає у створенні нової концепції розвитку української графіки першої третини ХХ ст.; вона забезпечується висвітленням місця української графіки в загальноєвропейській художній культурі та визначенням самобутнього шляху її розвитку, виявленням стильових ознак, притаманних національній мистецькій школі України. Матеріали дисертації використані автором у створенні постійної експозиції Національного художнього музею України (НХМУ) за розділом графіки 1900 - 1930-х рр. (2002); вони стали у пригоді в консультаціях про створення постійної експозиції Державного музею книги та книгодрукування України (1998); були необхідними при проведенні авторського проекту “Графіка ХХ ст.” (НХМУ, Асоціація артгалерей України, 1999) у рамках Міжнародного проекту “Мистецтво України ХХ ст.”; знадобилися під час кураторської роботи над ювілейною виставкою “НАОМА - 85” (НХМУ, 2002), проектом “Художній образ книги: традиції та сучасність” (виставка, конференція, НХМУ, 2003).У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються головна мета, завдання, обєкт і предмет дослідження, його часові і територіальні межі, наукова новизна і практична значущість роботи.Вони були надруковані у численних часописах, що виходили у 1910-1920-ті рр., найбільшу увагу графіці приділяв журнал "Бібліологічні Вісті", що видавався Українським науковим інститутом книгознавства (УНІК). Творчості окремих українських художників, огляду досягнень української графічної школи присвячувалися статті в часописах, що виходили у Празі, Берліні, Парижі, Варшаві. Усі критичні статті, огляди, ретроспективні мистецтвознавчі дослідження, написані у першій третині ХХ ст. і присвячені українській графіці того часу, дозволяють більш повно і обєктивно відтворити художній процес означеної доби. Нова хвиля інтересу до мистецтва першої третини минулого століття припала на 1960-ті роки, коли знову актуальними стали національні традиції, коли в сучасному мистецтві графіки відроджувалися естампні техніки, умовні пластичні засоби формотворення. Публікації 1960-1970-х рр. розширили коло імен художників-графіків означеної доби, повернули творчі біографії і самі роботи майстрів, збагатили новими фактами загальну історію українського мистецтва ХХ ст., але в цих дослідженнях неможливо було визначати стилістичні формотворчі течії з огляду на існуючу цензуру.Журнальна та книжкова графіка, малюнок до газетного видання, плакат - ці форми графічної творчості набували пріоритетного розвитку в образотворчому мистецтві у його стиканнях з плинним життям. Розквіту графічного мистецтва в Україні на зламі ХІХ-ХХ ст. сприяло те, що у розвиткові художньої ситуації збіглися в часі кілька важливих складників: піднесення національно-культурного руху, укріплення ідей “нового” мистецтва, що відмовлялося від звичного мімезису, поширення символізму і стилю модерн. Стиль модерн в українському мистецтві розпочав свій рух у Львові. Художниця плідно працювала у книжковій та станковій графіці, в різних естампних техніках, вона залишила помітний слід і в мистецтві екслібрису. Богомазов - художник і теоретик - був визначною фігурою в київському авангардному мистецтві.Графіка першої третини ХХ ст. являє собою цілісне, принципово нове явище в історії українського мистецтва, розвиток якого зумовлений активним національно-культурним рухом. Художників надихала віра в соціально-етичну, дієву місію мистецтва. Майстри, які сповідували в мистецтві ідеї цього стилю, ставилися до графіки як до художньої галузі, що має багаті можливості пластичної мови, здатна активізувати поступ до більшої умовності образних рішень, а також реалізувати жаданий синтез мистецтва й життя. Важливим чинником розвитку графіки в Україні на початку ХХ ст. була взаємодія українського мистецтва з польським та російським. Упродовж 1910-1930-х рр.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ