Українська фортепіанна соната: теорія, історія, сучасні тенденціїї - Автореферат

Українська фортепіанна соната: теорія, історія, сучасні тенденціїїВ результаті, узалежнюючись від техніки письма, жанр з верхнього узагальнюючого рівня художньої системи пересувається нижче, міняється місцями з рівнем компонування форми та сферою виразових засобів. Діалектична складність «життя» жанру в умовах сучасної музичної практики, що ніби балансує між буттям і небуттям, висуває його проблему як одну з провідних у теоретичному музикознавстві. В межах традиційної групи творів спостерігаються деякі риси академізму: орієнтація на жанровий канон викликає до життя циклічність з типовим структурно-семантичним наповненням частин, нормативною сонатною формою, опорою на традиційний мелодичний тематизм, нерідко з прямими і однозначними народнопісенними аналогіями. Очевидно, саме ці сонатні опуси віддзеркалюють процеси глибинного оновлення жанру в українській музиці і є матеріалом даного дисертаційного дослідження. Цим обумовлено головну мету дослідження, яка не має історико-хронологічного спрямування і полягає не у цілісній характеристиці сучасного стану української фортепіанної сонати, а у визначенні факторів і суті її оновлення в аспекті теорії спадкоємності.У другому підрозділі «Структура жанру фортепіанної сонати» здійснюється спроба поглиблення теорії жанру фортепіанної сонати. Розглядаючи проблему внутрішньо-жанрової типології або видової диференціації, автор в якості оптимального обирає принцип класифікації фортепіанних сонат (як і симфоній) за родовими ознаками. У процесі музично-історичного розвитку фортепіанна соната значно еволюціонувала, відступала від структурно-семантичного інваріанту, породжуючи нові різновиди і забезпечуючи тим самим внутрішньожанрову диференціацію. Бортнянського С dur, B dur, F dur, 1783-1784 рр.), що демонструють два основні жанрові різновиди: циклічний (соната С dur) та одночастинний (сонати F dur, В dur), віддзеркалюють суперечності становлення сонатної форми; запізнілої реакції на розквіт класичної сонати (фортепіанна соната a moll М. Обравши для диференціації музично-драматургічних особливостей творів головний жанрово-класифікаційний принцип - родовий, автор вирізняє ліричний тип художньої організації з деякими ознаками епічного (сонати Я.Критичне ставлення до структурно-семантичного інваріанту виявляється у різних формах: від спроб оновлення тематизму, способів розвитку і драматургії - до практично повної руйнації традиційної організації цілого і його типових форм; від елементів новизни у інтонаційному наповненні, ладових структур - до активного, творчого використання сучасних систем звукоорганізації. За схематичним узагальненням оновлення структурного інваріанту в українських фортепіанних сонатах 1970-х - початку 1990-х років здійснюється: 1) на рівні циклічної організації, що полягає у відмові від типової і в побудові нової парадигми: - одночастинної: а) процесуальної, фазної (Друга соната В. в) із запереченням типових жанрово-семантичних амплуа, натомість опорою на цикл прелюдія-фуга, що завершується постлюдією (Третя соната В. 2) на рівні функціонування принципів сонатності, де за мірою дотримання її інваріантних властивостей виділяються дві тенденції: а) умовно-типова - з прагненням зберегти звязок з нормативною сонатністю як на рівні драматургії, так і структури; Це особливо помітно у тих нових взірцях сучасних українських фортепіанних сонат, що цілковито руйнують структурні інваріантні норми, в яких жанр, раніше жорстко детермінований, стає «ареною» сміливих композиторських експериментів, зоною вільної імпровізації (Третя соната В.

Основний зміст