Українська філософська думка Галичини першої третини ХХ століття у колі львівської школи Казімєжа Твардовського - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукНа жаль, вивчення культурно-історичної спадщини українського народу суттєво ускладнюється тим, що Україна тривалий час перебувала в зоні впливів інших держав і культур. З огляду на це очевидною є гостра потреба звернутися до дослідження української філософської думки довоєнної Галичини і зясувати її роль та місце в контексті розвитку і української, і загальноєвропейської філософії. Якщо перший аспект актуальності дисертаційної роботи безпосередньо повязаний із заповненням суттєвої прогалини в дослідженнях української філософії довоєнної Галичини на тлі тих соціально-політичних та культурних процесів, що відбуваються в сучасній Україні, то другий її аспект повязаний з тим історичним фактом, що 1895-1939 рр. у Львові існувала філософська школа зі світовим імям, засновником якої був видатний польський філософ Казімєж Твардовський (так звана «школа Твардовського», «львівська школа», або «львівсько-варшавська школа»). Тому в дисертації за основу було взято, по-перше, реалізовані у вітчизняній науці історико-філософські дослідження філософської думки Галичини періоду першої третини ХХ століття, по-друге, здійснені у вітчизняній та зарубіжній науці дослідження наукового доробку львівської філософської школи: - у дослідженні філософської думки Галичини періоду першої третини ХХ століття слід виділити два періоди: радянський (до 1991 р.) і пострадянський (після 1991 р.). Серйозною перешкодою для дослідження доробку школи в Україні є та обставина, що досі українською не видано жодної збірки праць представників львівсько-варшавської школи, за винятком перекладів окремих праць А.У першому розділі «Ідентифікація української гілки львівської філософської школи», що містить три підрозділи, розглянуто культурно-історичні умови утворення і розвитку львівської філософської школи, досліджено аспекти участі в ній українських філософів та визначено найбільш репрезентативних із них. У підрозділі 1.1 «Феномен львівської філософської школи на тлі культурно-історичних умов її утворення і розвитку» виділено і проаналізовано основні чинники становлення і розвитку школи Казімєжа Твардовського: - обєктивний чинник - це специфічні культурно-історичні умови, які склалися наприкінці ХІХ століття у Львові і Східній Галичині внаслідок багатовікового співіснування на цій території, передусім, українського і польського народів, а також особливої політики щодо розвитку української і польської національної культури і науки з боку австрійської монархії; У підрозділі 1.2 «Питання стосунку Твардовського до українців» розглянуто ставлення засновника і керівника львівської школи до українців як його світоглядну характеристику. Для реалізації цього завдання застосовано аналіз біографічних (спогадової літератури) та автобіографічних (щоденників, особистої кореспонденції, автобіографії) матеріалів Твардовського, який рішуче відкинув поширене в сучасному українському і польському історично-філософському дискурсі переконання про українофобію, лише негативне ставлення засновника львівської філософської школи до українців. Олексюка як найбільш репрезентативних українських учнів Твардовського, які єдині з-поміж усіх інших брали активну участь в науковій діяльності усіх трьох виділених осередків львівської філософської школи (Львівський університет, Польське філософське товариство у Львові, часопис «Рух Фільозофічни»).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ