Українська діаспора - Курсовая работа

Процес еміграції може бути викликаний різноманітними причинами і у різні історичні періоди набувати різних форм, видів, масштабів і напрямів. Проте ніколи не було так, щоб еміграція не залишала своїх наслідків - короткочасних і довготривалих, малих і великих, що стосувалися як усього етносу, так і його окремих часточок - людей. У розгляді процесу еміграції з України також виникає чимало непростих питань. Засадничими з них є: чи вважати сипів і дочок, які облишили рідний край з тих чи інших обставин, частиною українського народу, чи вже частиною етносу прибраної батьківщини? Якщо визнавати іммігрантів інтегральною частиною нової країни - реціпієнта, то від якого рубежу?Еміграція тісно звязана як із соціально-економічним розвитком тих чи інших країн або ж регіонів, так і з їх занепадом. Однією з причин, які значно активізують еміграцію, є війни, насамперед такі вселенські катастрофи, якими були дві світові війни. В історії української еміграції чітко визначаються три хвилі переселенського руху: перша - з останньої чверті XIX ст. до початку першої світової війни; друга - період між двома світовими війнами; третя - період після другої світової війни [7, с.Цим особливо відзначалися запорозькі козаки, коли, рятуючись від переслідувань, вони переходили в інше підданство або ж наймалися на військову службу і брали участь в тих чи інших війнах як ландскнехти. Американський дослідник української еміграції Леон Толопко пише, що «після воєн з Хмельницьким і шведами Польща видала наказ, щоб усі протестанти... або перейшли на католицизм, або покинули межі держави. На той час значні прошарки українського населення на північно-західних землях (Волинь, Прибужжя, Брест) не бажали приймати унію, тому польський сейм у Варшаві 10 липня 1658 р. видав розпорядження, щоб усі поляки, які не стануть католиками, залишили країну. Серед них було чимало українців, в чому можна переконатися, ознайомившись з деякими іменами солдатів армії Джорджа Вашингтона зі штату Пенсільванія - Петро Полин, Іван Мох, Іван Оттаман, Давид Лата. Один з них, виходець з України, дрібнопомісний шляхтич Михайло Скибицький у 1824 р. прилучився до визвольної армії Симона Болівара в званні поручика, виявив мужність і героїзм, за що був нагороджений орденом «Бюсто де Лібєртадор».Історичні дані свідчать про те, що на етапі «чистої» трудової еміграції в період першої хвилі переважало безземельне або малоземельне селянство з відсталих національних окраїн Австро-Угорщини та царської Росії.Без сумніву, на масштабах і темпах масового переселення українців до інших країн позначались істотні особливості як соціально-економічного, так і політичного характеру. При цьому слід мати на увазі, що сезонне заробітчанство українських селян, робітників і ремісників почало помітно зростати з середини XIX ст., що стало певною предтечею саме масової еміграції. Істотною особливістю, що позначилася навіть на формах еміграції, була відсутність української державності до першої світової війни і Жовтневої революції в Росії. Українські землі - основні постачальники злидарських мас переселенців - перебували під владою Австро-Угорської монархії або ж царської Росії.Та найголовнішими були соціально-економічні причини, що спонукали великі маси людей залишати батьківщину та шукати кращої долі в далеких краях. Деякі дослідники пояснювали розвиток переселенського руху бажанням просто побачити Новий Світ, спробувати застосувати в ньому свої сили або ж відповіддю на рекламні заклики транспортних компаній.2.1 Перша хвиля еміграції17 млн. українців мешкали на територіях, що входили до складу царської Росії. Як правило, в селянських родинах було багато дітей, а безземелля, що не давало змоги їх прогодувати, було постійним зашморгом на шиї незаможних землеробів. На Буковині 16 процентів селян взагалі не мали землі, а 42 проценти були власниками ділянок розміром до 2 га. Хоча в Австро-Угорщині кріпосництво було ліквідоване у 1848 році, цей значною мірою формальний акт мало що змінив у злидарському становищі більшості українських селян. Селянин мусив мати 5,8 га землі, щоб, працюючи на цій ділянці, забезпечити собі та родині кошти для прожитку.Передусім слід відзначити, що галичанські, буковинські та закарпатські українці зазнавали постійних політичних утисків, національного гніту з боку австро-угорських властей. Сваволя, знущання і зневага цісарських чиновників до українських землеробів і міських пролетарів ставили місцеве населення в положення людей нижчого гатунку, викликали постійні протести. Дискримінації піддавалися українська культура, традиції, мова, а натомість насаджувалися німецькі колонії, стимулювався процес онімечування та румунізації буковинських українців. На Закарпатті українське населення взагалі було позбавлене права обирати своїх представників до державних установ, власті заборонили вживання української мови в адміністративних установах і школах, а з 1907 р. - розмовляти українцям рідною мовою.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕМІГРАЦІЯ З УКРАЇНИ ЯК КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ ФЕНОМЕН, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

1.1 Поняття еміграції. Витоки еміграції з України

1.2 Початок еміграції з України

1.3 Джерела еміграції

1.4 Особливості еміграції

1.5 Причини еміграції

РОЗДІЛ 2. ЧОТИРИ ХВИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ

2.1 Перша хвиля еміграції

2.1.1 Соціально-економічні причини

2.1.2 Політичні мотиви

2.1.3 Джерела інформації про місця майбутнього поселення

2.1.4 Напрями еміграції

2.1.5 Масштаби виїзду

2.1.6 Звязки українців на батьківщині з еміграцією

2.2 Друга хвиля еміграції

2.3 Третя хвиля еміграції

2.4 Четверта хвиля еміграції

РОЗДІЛ 3. ДОСЯГНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

3.1 Українська мова та література

3.1.1 Розвиток розмовної української мови в діаспорі

3.1.2 Періодична преса

3.1.3 Шкільне виховання

3.1.4 Літературне життя в діаспорі

3.2 Мистецтво наших днів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ