Культурологічний та філософський аналіз культурного простору та специфіки соціодинаміки української діаспори та різноманітних сфер її життєдіяльності. Вивчення характеру і особливостей ідентифікаційних процесів в українській спільноті за кордоном.
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук Робота виконана на кафедрі української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Левчук Лариса Тимофіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри етики, естетики та культурології Горбаченко Тетяна Григорівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, провідний науковий співробітник філософського факультету доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки та техніки Захист відбудеться 30 грудня 2009 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.З огляду на це, особливої значущості набуває концептуалізація розвитку української національної культури та узагальнення досвіду культуротворення в Україні з урахуванням усіх його складових, у тому числі культурних процесів в українській діаспорі. Аби поняття «діаспора» не поповнила список соціокультурних міфів, осмислення діаспори має відбутися у вимірах багаторівневого аналізу (діаспора як теоретична категорія, як культурний проект, як екзистенційний проект, як особливий тип онтологізації, як суспільний інститут тощо). Реальність цих відмінностей переконливо демонструє формування численних осередків української діаспори в Канаді, Північній та Південній Америці, Австралії, Франції та Німеччині, що накопичили достатній потенціал для пошуку самостійних шляхів розвитку, які не лише герметизували минуле чи асимілювали діаспору з культурою нової батьківщини, а й мали самостійне значення. В дисертації українська діаспора оцінюється як унікальне соціокультурне явище в межах національної культури, що виконує подвійну функцію, виступаючи, з одного боку, окремим комплексом загального українського культурного процесу, а з другого - відтвореннях національно-культурної ідентичності діаспори. Це зумовило застосування таких методів дослідження: історичного - у вивченні та реконструкції «образу» української діаспори протягом кінця XIX - початку XXI ст., у накопиченні первинних даних, отриманих із першоджерел та критичної літератури; аналітичного - у вивченні концептуальних підходів, на яких ґрунтуються сучасні моделі культуротворення; компаративного - у виявленні специфіки діалогу між материковою та діаспорною культурою та між географічними культурними осередками; біографічного - у вивченні життєвого й творчого досвіду відомих діячів різних періодів української діаспори, спадщина яких концептуалізує процес культуротворення і є його змістом, у вивченні автобіографічної та мемуарної літератури.Показано, що в онтології культура виступає керівною силою, створюючи обєкти наукового дослідження, культура фактично відтворює картину світу. Поповича, згідно якої культура є такою сферою життєдіяльності суспільства, в якій проявляється звязок із цінностями, створеними та спожитими протягом історії; простором, де проходить як життя окремої людини, так і життя всього суспільства, визначено, що проблема функціональності зарубіжної україніки нерозривна із загальними проблемами формування культурного простору української національної культури, із виокремленням специфічних, наразі й регіональних, підрівнів у цьому просторі, а також із співвідношенням між різними осередками української культури та ступенем внутрішньо культурного обміну в українській національній культурі. В історичному плані культурний ареал української культури формувався в межах кількох цивілізаційних просторів (Ю.Павленко), чим і пояснюється більша здатність української культури до адаптації систем цінностей інших культур (внаслідок необхідності виробляти процедури та цінності, що інкорпорували ціннісні системи інших культур). Відсутність чи фрагментарність певного історичного досвіду в Україні (ренесансної емансипації, протестантизму, досвіду буржуазного самоврядування, персоналістичного ставлення до Бога та ін.). призводить до поверхневого або неадекватного сприйняття Україною утилітарно-раціоналістичних цінностей західної моделі, а внаслідок географічної, історичної, ментальної, почасти конфесійної, близькості України до центрально-європейського варіанту цивілізації, визначення цивілізаційної причетності України виступає як суперечливий процес, особливо враховуючи її «російсько-радянську та пострадянську» історію. «Соціокультурна динаміка та онтологізація культуротворення в українській діаспорі» - відтворено особливості формування діаспори, повязані з неоднорідністю її соціальної бази, часовою протяжністю самого процесу утворення діаспори, нестабільністю звязків між діаспорою та Україною, а також нерівномірністю інтересу щодо України й буття українського соціуму в різних верствах діаспори.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
