Тенденції і засоби самоідентифікації української культури в межах вітчизняної історіософсько-меморіальної традиції. Період активного творення національної держави в україні. Історіософія як філософська теорія історичного знання та історичного прогресу.
Харківська державна академія культури Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора культурологіїНауковий консультант: доктор філософських наук, професор Горський Вілен Сергійович доктор філософських наук, доцент доктор філософських наук, доцент Карпенко Іван Васильович, Харківський національний університет імені В. Н. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Огородник Іван Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри української філософії та культури доктор філософських наук, професор Лозовой Віктор Олексійович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри культурології, м. Харків доктор філософських наук, професор Корабльова Надія Степанівна, Харківський національний університет імені В. Н. Захист відбудеться «10» вересня 2009 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 у Харківський державній академії культури за адресою: 61057, м.Водночас, визначення вітчизняної самобутності та неповторності в умовах невпинної глобалізації має сприяти знаходженню Україною й українською культурою автентичного місця в мультикультурному просторі світової цивілізації. Утім, значно більше статей, монографій, навчальних, довідкових видань, популярних книг присвячено українській «історіософії». Формалізація історіософсько-меморіальної тематики, удосконалення відповідного понятійно-категоріального апарату, напрацювання спеціальної наукової методології, створення нових пошукових теоретичних конструкцій на матеріалах української культури безумовно сприятимуть розвиткові конкретних культурологічних, історичних, філософських досліджень у царині культурної памяті України. Водночас, вони мають фундаментальніше значення, адже орієнтують на нове розуміння фундаментальних онтологічних, гносеологічних, аксіологічних підстав буття української культури, а в ширшому розумінні - на реінтерпретацію особливостей «межових» культур з їх складною ідентичністю, сконструйованою рівною мірою як із нормативно-наукових, так і зі світоглядно-міфічних елементів. Дисертаційна робота відповідає комплексній науковій темі науково-дослідної роботи Харківської державної академії культури «Вітчизняна та світова культура: історико-теоретичні аспекти» (Державний реєстраційний номер (0109V000511) і темі «Філософські проблеми культури, компаративістські дослідження культури» плану наукових досліджень кафедри культурології Харківської державної академії культури на період 2006-2010 рр., затвердженому рішенням ученої ради Харківської державної академії культури від 27.02.2006 р.У першому розділі «Історіософська та меморіальна тематика в науковій думці» розглянуто семантичний спектр застосування засадничих для дисертаційної роботи понять «історіософія», «память» у науковій думці, основні концептуальні підходи до їх змісту, проаналізовано стан дослідженості історіософської і меморіальної проблематики в українській культурі. «Історіософія у світовій та українській культурі: термінологічна розвідка» зазначено, що сучасні підходи до «історіософії» як до явища, повязаного із памяттю про минуле, можуть бути зведені до такої альтернативи: історіософія як така є або синонімом (абсолютним чи частковим) поняття «філософія історії», або самостійним і самодостатнім феноменом. «Українська історіософія в історіографічному вимірі» наголошено, що наявну невизначеність «історіософії» значною мірою спричинила постійна підміна від 1920-х рр. історіософії суміжними, однак нетотожними формами памяті про минуле, різновидами рефлективної діяльності. Загалом, історіографічний стан вивчення історіософської проблематики щодо української (почасти також російської) культур визначається як стан «концепту без концепції». У третьому розділі «Культурна память та історіософія в українській культурі ХІ-ХІХ ст.» відтворено процес поступового самоусвідомлення українською культурою своєї самостійності і самобутності, який тривав одночасно зі зміщенням її рефлективного центра від «памяті до історії» суголосно із загальною соціокультурною тенденцією до раціоналізації всієї духовної сфери європейської цивілізації.Українську історіософію репрезентовано як межову між філософією історії (в її класичних західноєвропейських зразках) та різновидами «історичної міфології» форму рефлективної діяльності, памяті про минуле. На відміну від філософії історії, пізнавальний фокус в історіософії зміщено із самоусвідомлення внутрішніх підстав на упереджену критику зовнішніх поглядів на світову та українську історію з одночасним створенням їм україноцентристських альтернатив. Українська історіософія забезпечувала акумуляцію вмісту національно-культурної памяті, розширення її просторово-часових обріїв понад індивідуально-психологічні обмеження, отже, функціонування памяті в Україні як соціокультурного явища.
План
Основний зміст дисертації
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
