Українська балада ХІХ століття (історія жанру) - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукУ сучасному літературознавстві переосмислюється зміст літературного процесу ХІХ століття, який ще недавно зводився до двох основних художніх систем - романтизму та реалізму, що розвивалися як діахронно, так і синхронно; відкидаються стереотипи і стандарти, за якими поняття “реалізм” набувало універсально-оціночного характеру, а романтизм вважався етапом літературного розвитку, який мав подолати письменник. Щоб всебічно осягнути обєктивний стан літературного життя ХІХ століття, передати його динаміку, стильове і жанрове розмаїття, необхідно розглядати літературу як іманентний процес, якому внутрішньо характерні власні закономірності розвитку та взаємодія родів і жанрів. У контексті окреслених літературознавчих проблем актуальним видається наукове вивчення жанру балади, а звернення до обраної теми дисертаційного дослідження бачиться доцільним та своєчасним. Питання жанрової поетики, походження й еволюції фантастичних та міфологічних мотивів, взаємодії літературної і фольклорної балад висвітлювали М.Костомаров (“Про історичне значення руської народної поезії”, 1843; “Словянська міфологія”, 1847), О. У праці М.Коцюбинської “Специфіка балади українських романтиків” (1961) проаналізовано первістки романтичної балади, у статті “Поетика Т.Шевченка і український романтизм” авторка розглянула балади Т.Г.Шевченка у контексті українського фольклору та романтизму.У першому з них сюжети цементує метаморфоза, у результаті якої один із героїв (найчастіше дівчина) або й усі персонажі перетворюються у природні обєкти (“Брат з сестрою” М.Костомарова, “Братчики” М.Бачинського, “Лілея”, “Коло гаю в чистім полі” Т.Шевченка, “Шипітські берези” Ю.Федьковича). Мотив метаморфози у баладах часто поєднується з мотивом чарування, бо влучно сказане в екстремальних ситуаціях слово, супроводжуване магічними діями, має вирішальний вплив на перебіг подій. Українські поети П.Білецький-Носенко (“Івга”), Л.Боровиковський (“Маруся”), М.Костомаров (“Наталя”), С.Руданський (“Безнадія”, “Мертвець”) намагалися “українізувати” сюжет, надавали йому національного колориту, знаходили оригінальні художні рішення: події, висвітлення яких подавалося з позицій народної моралі, переносились в Україну, збагачувались фактами національної історії, подробицями народного побуту, назвами гідронімів і топонімів тощо. Цілісної ідейно-художньої структури баладам фольклорно-міфологічної групи надавали народно-етичні уявлення про добро і зло, протистояння темних і світлих начал у людській душі, любов і ненависть, життя і смерть. Мотив соціальної нерівності розробляється у баладах М.Костомарова (“Пан Шульпіка”, “Голубка”), С.Воробкевича (“Скамянілий багач”, “Скамяніла багачка”), О.Кониського (“Божевільна”), В.Кулика (“Загублені душі”), Я.Щоголева (“На могилі”), Дніпрової Чайки (“Зірчині чари”); в однопланово-біографічних структурах, до яких віднесено твори з баладними мотивами та інтонаціями “Трудівниця” П.Грабовського, “Вязень” Лесі Українки, “Галаган” І.Франка, звучить прагнення розбудити людське співчуття, наростає мотив соціального оновлення життя.Зіставлення та аналіз визначень жанру балади дають підстави стверджувати, що балада - це суміжна змістоформа, утворена на межі лірики та епосу. Однак, крім типових балад, що найкраще репрезентують жанр, у межах досліджуваної епохи зявлялися перехідні зразки, дещо віддалені від суто баладного осердя, - споріднені з баладами твори, в існуванні яких переконує творча практика поетів ХІХ століття. До “інтегрованих” модифікацій відносяться твори з баладними мотивами та інтонаціями, у яких панує лірична стихія; сюжетне подієве ядро розмите, посилюється реалістичний струмінь, вчинки героїв психологічно вмотивовуються, увага зосереджується на внутрішньому світі, авторська позиція збігається з позицією героя. У класифікації баладних творів ХІХ століття реалізовано комплексний підхід, що включає врахування специфічно-жанрових та національно-своєрідних особливостей балад. Звернувшись до народнопоетичних образів-символів, поети надали їм оригінальності та неповторності у типових баладах: “Брат з сестрою” М.Костомарова, “Лілея”, “Тополя”, “Коло гаю в чистім полі”, “Чого ти ходиш на могилу?” Т.Шевченка, “Рожа”, “Шипітські берези” Ю.Федьковича, “Тополя” С.Руданського, “Калина” Лесі Українки, яким властивий потужний ліричний струмінь, що досягається ідейно-емоційним осмисленням життя, добором сюжетно-предметних деталей, експресивністю засобів поетичної оповіді.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ