Українські виробничо-торгівельні кооперативи в Західній Україні (1921-1939 рр.) - Автореферат

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКАЗахист відбудеться 25 вересня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005 м. У контексті національно-політичного, господарського та культурного розвитку українських земель у складі Польщі в 1921-1939 рр. досліджується діяльність виробничо-торгівельних кооперативів краю. Простежуються національно-політичні та соціально-економічні передумови створення західноукраїнської кооперації, еволюція її структури, участь кооперативів у виробництві та збуті сільськогосподарської продукції, тенденції розвитку міської кооперації, культурно-просвітня діяльність кооперативів, підготовка фахівців для кооперативної і господарської праці, напрями роботи кооперативів щодо поглиблення національної свідомості, їх роль в українському національному русі та соціальних процесах. Західноукраїнська кооперація трактується як широке соціальне явище, що не лише реалізовувало економічні завдання, а й відігравало чималу роль у формуванні новочасної української національної свідомості, продемонструвало здатність українського суспільства до самоорганізації та розвязання власними силами актуальних завдань у різних сферах громадського життя.Кооперативний рух на західноукраїнських землях, що розгорнувся в останній третині ХІХ ст. й набув масового характеру в період між двома світовими війнами, став широким соціальним явищем, значення якого для процесів націотворення та самоорганізації українського суспільства досі не знайшло належної оцінки. Українська кооперація була не лише системою інституцій для задоволення соціально-економічних потреб своїх членів, а й засобом оборони господарських інтересів українського народу та його економічного зміцнення, важливим елементом національно-визвольних змагань і громадського виховання членів суспільства. Кооперація мала повернути українцям віру в себе, у спроможність власними силами організуватися, відстояти свої інтереси й суттєво покращити життєвий рівень, піднести повагу до чесної праці дрібного виробника, підвищити його фаховий рівень і вміння діяти в умовах конкуренції. Дане дослідження є складовою тематики “Актуальні проблеми історії України ХХ століття”,яка розробляється кафедрою новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка. Обєктом дослідження є українські виробничо-торгівельні кооперативи, що діяли на українських землях у складі Польщі в 1921-1939 рр. у контексті національно-політичного, господарського та культурного розвитку краю, предметом - організаційне відновлення західноукраїнської кооперації та еволюція її структури, виробничо-збутова й культурно-просвітня діяльність кооперативів.Дещо пізніше зявилися перші узагальнюючі роботи, автори яких розглядали кооперацію як громадський рух і господарську організацію, що виникла й розвивалася за капіталістичного ладу, як вияв боротьби дрібних виробників із засиллям торгового і лихварського капіталу, показували переваги кооперативної організації. Сливка висвітлив політику польського уряду щодо українців, зокрема в економічній сфері, на значному архівному матеріалі окреслив його позицію щодо західноукраїнського підприємництва й торгово-промислової буржуазії, що позначалася й на українських кооперативах. Витанович акцентував на тісному звязку українського кооперативного руху з національно-політичними й соціально-визвольними змаганнями українського народу, стверджував, що кооперація, виходячи з реальних життєвих потреб народних мас, мобілізувала українців до самооборони, виховувала їх на ідеалах громадської самодопомоги й самоуправління. Гелея, започаткували серійне видання “Українська кооперація: історичні та соціально-економічні аспекти”, видали перший том біографічного збірника “Українські кооператори”, до якого увійшло понад 50 історичних нарисів про подвижників кооперативної ідеї в Україні. Їхня розбудова відбувалася за триступеневою організаційною схемою: місцеві низові кооперативи по селах, або кооперативи І ступеня (обєднували фізичних членів, діяли на підставі статуту, за яким, зокрема, передбачалося ведення ними торгово-споживчої діяльності, організація промислових відділів, будівництво й експлуатація малих підприємств, надання кредитів для відбудови та раціоналізації господарства, піднесення рівня агрокультури тощо; вони мали створюватися на засадах самоокупності); окружні або повітові союзи (ОСК і ОПК), або кооперативи ІІ ступеня (мусили пропагувати ідеї кооперації, обєднувати та координувати діяльність кооперативів) та верховне крайове обєднання загальної закупно-збутової кооперації “Центросоюз”, що був створений у 1924 р. на базі передвоєнного Союзу господарсько-торгівельних спілок.