Українські традиції при номінації особи на території Опілля - Автореферат

Національна академія наук України Інститут українознавства ім.Роботу виконано у відділі історичної етнології Інституту народознавства НАН України. Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, академік НАН України Павлюк Степан Петрович, Інститут народознавства НАН України, директор Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Кирчів Роман Федорович Інститут народознавства НАН України, провідний науковий співробітник відділу етнології сучасності кандидат історичних наук, доцент Шеремета Оксана Михайлівна, Львівський навчально-науково-виробничий центр Одеської національної академії звязку ім. Захист відбудеться «13» вересня 2011 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крипякевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м.Дослідження виконано й повязано з комплексною науковою програмою «Історико-етнологічне дослідження традиційної і сучасної культури українців» і темами «Загальнонаціональні риси та локальні особливості традиційної культури українців Карпат і Прикарпаття», «Традиційна культура українців в умовах новочасних соціокультурних трансформацій» Інституту народознавства НАН України. структурно-функціональні особливості та семантику компонентів родильного обряду як важливої складової українських традицій при номінації особи на Опіллі, а саме: 1) звичаї та обряди дородові й самі роди; 2) обряди післяродові, охоронні, очисні обряди матері і дитини; 3) обрядові дії, що знаменують «приєднання» дитини до сімї, роду, колективу; історію власних імен українців історико-етнографічного району Опілля, зокрема: 1) розглянути історію власних імен як регіонального обєкта української антропоніміки, їхню специфіку та проблематику дослідження; 2) зясувати значення власних імен людей в історичному житті та у побуті народу; 3) особливу увагу звернути на вибір імені для дитини за народними повірями, звичаями і традиціями на Опіллі; Кирчіва, Опілля співвідноситься на півдні: з північним виступом Івано-Франківської області у поріччях Гнилої Липи і Свіржа з містечками Бурштин і Рогатин; південно-східною частиною Львівської області, на лівобережжі Дністра і тереном на схід від Львова у поріччях верхнього Бугу і Зубри (північно-східна частина Миколаївського, східна Пустомитівського, Перемишлянського, Золочівський, південні частини Буського і Камянка-Буського районів Львівської області). Радович визначив територію історико-етнографічного району Опілля так: «Опілля охоплює південно-західну частину Зборівського та західну частину Бережанського районів Тернопільської області; північну частину лівобережжя Дністра Галицького і майже весь Рогатинський район (за винятком південно-західної групи сіл) Івано-Франківської області; Перемишлянський, Пустомитівський, Городоцький, Мостиський, північ Миколаївського, Жидачівського, лівобережжя Дністра Самбірського, північні околиці Старосамбірського, південні - Яворівського, Жовківського, Камянка-Буського районів та південний захід Буського та Золочівського районів Львівської області».Важливою віхою в аспекті етнографічного вивчення дитини і дитинства були дослідження Марка Грушевського, які становлять значний науковий інтерес як у плані охоплення діапазону явищ (від вагітності до підліткового віку), так і новаторської методики збору матеріалів. Багато наукових досліджень здійснено у вивченні регіональної родильної обрядовості, однак досі поза увагою дослідників залишається проблема вибору власного імені для новонародженої дитини, ті мотиви, якими користувалися і користуються українці, зокрема жителі Опілля, під час найменування свого нащадка, а також різноманітні вірування і повіря, що зберегли наші давні предки при виконанні імянаречення. Характеристиці сучасних українських імен присвячено чимало популярних статей, декілька розвідок з етимології імен, зявилися окремі словники власних імен: «Імя для дитини в українській родині. Складався він зі звичаїв провідування породіллі і дитини, вибору кумів, обряду прилучення новонародженого до сімї, «домашнього вогнища», громади; передував хрещенню, а також обрядам, що знаменували «родини» («хрестини») та першого постриження дитини. У першому підрозділі «З історії обряду хрещення новонародженої дитини» звертаємо увагу на те, що усі церковні приписи щодо надавання дитині власного імені зводяться до таких основних вимог: а) власним хрещеним іменем може бути тільки церковно-календарне імя якогось церковного святого; б) це імя новонародженому присвоює священик при здійсненні церковного хрещення, на випадок, якщо дитині загрожує смерть, може це зробити і хтось інший (звичайно, повивальна баба, або баба-повитуха); в) хрестити новонароджену дитину й давати їй при цьому хрещене власне імя належить на восьмий день після народження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ