Українські сонати для скрипки та фортепіано 70-90-х років ХХ ст. (виконавські проблеми осмислення фактурно-жанрової організації тематизму) - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ.М.Т.РИЛЬСЬКОГОАВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства Роботу виконано на кафедрі історії музики етносів України та музичної критики Національної музичної академії України ім. Сюта Богдан Омелянович, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України, старший науковий співробітник відділу музикознавства (Київ). кандидат мистецтвознавства, доцент Захист відбудеться “21 ”травня 2008 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.227.03 в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України (м.Київ, вул.М.Грушевського, 4). З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Серед них: дві скрипкові сонати М.Скорика, три сонати О.Красотова, дві сонати В.Сєчкіна, чотири сонати В.Бібика, пять сонат Ю.Іщенка, сонати М.Сильванського, В.Кирейка, А.Коломійця, Є.Станковича, В.Сильвестрова, В.Птушкіна, О.Козаренка, О.Щетинського та багатьох інших визначних сучасних українських композиторів. На початку 2000-х років зявляються Шоста, Сьома та Восьма сонати Ю.Іщенка, Перша скрипкова соната В.Журавицького. Вибір даної теми дисертації зумовлений науковим інтересом до проблеми, тим вагомим місцем, яке посідають українські сонати для скрипки і фортепіано в сьогоднішній концертній і композиторській практиці, назрілою необхідністю вивчення виконавцями новітніх композиторських технологій і сучасних виконавських виражальних засобів. Матеріалом дослідження стали сонати для скрипки та фортепіано 1970 - 1990-х років, які представляють собою найкращі й найбільш показові для еволюції жанру твори: сонати В.Бібика (№1 тв.71), Ю.Іщенка (№1, 2, 3), В.Сильвестрова (Соната “Post Scriptum”), М.Сильванського, В.Птушкіна, М.Скорика (№2), Є.Станковича (“Sonata piccola”), О.Щетинського. Мета дослідження - визначення основних принципів фактурно-жанрової організації тематизму, характерних для сучасних українських сонат для скрипки та фортепіано 70-х - 90-х років ХХ ст., специфіки відбиття цих особливостей в індивідуальних композиторських почерках, виявлення особливостей структури сучасної системи ансамблевих виконавських засобів як основи методики виконавського аналізу камерно-ансамблевих творів, доведення того, що виконавський аналіз фактури відіграє значну роль у процесі побудови інтерпретації музичного твору.У другому розділі дисертації “Розвиток жанру сонати для скрипки та фортепіано в українській камерно-інструментальній музиці ХХ століття: особливості фактурно-жанрової організації тематизму та виконавська інтерпретація” дається загальна характеристика провідних тенденцій культурного життя в Україні першої - початку другої половини ХХ ст., які вплинули на розвиток камерно-інструментальних жанрів, зокрема, основних стилістичних тенденцій, характерних для сонат для скрипки та фортепіано 1960-х років, аналізуються сонати 1970 - 1990 років з точки зору виконавської інтерпретації фактурно-жанрових особливостей тематизму. У жанрі сонати для скрипки фортепіано у цей період написано порівняно небагато творів: це сонати Г.Верьовки (1932), С.Орфеєва (1947), А.Нікодемовича (1948), І.Шамо (1950), О.Когана (1950, 1952), О.Красотова (1957), з яких соната І.Шамо втрачена, доля ж творів А.Нікодемовича і О.Когана на сьогодні не встановлена. Серед них є як більш традиційні за формою і виражальними засобами твори (сонати В.Сєчкіна, В.Кирейка, А.Коломійця, О.Канерштейна), яким властива опора на класичні традиції у побудові сонатного циклу, у гармонічній мові, в романтичо-піднесеному образному строї музики, так і твори, в яких відобразилися сміливі пошуки авторів у музичній мові і засобах виразності, характерних для новаторських течій музики ХХ століття (сонати М.Скорика, Є.Станковича, В.Сильвестрова, Ю.Іщенка, В.Бібика, О.Щетинського та ін.).