Українські поселення на Далекому Сході як історичний та етнокультурний феномен (кінець XIX–XX ст.) - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Інститут історії УкраїниРоботу виконано у Центрі етносоціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології України НАН України (м. Лещенко Леонід Овдійович, Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України, професор кафедри зовнішньої політики і міжнародного права кандидат історичних наук Захист відбудеться „25„ жовтня 2002 р. о 15.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (адреса: 01001, Київ-1, вул. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (адреса: 01001, Київ-1, вул.Про актуальність цієї проблеми свідчать й прийнята Кабінетом міністрів України у січні 1996 року Державна програма “Українська діаспора на період до 2000 року”, а також затверджена у вересні 2001 року Указом Президента України Національна програма “Закордонне українство” на період до 2005 року. Заходи, заплановані у цих програмах, спрямовані на поглиблення взаємодії України з її діаспорою, а саме - з одного боку, на більш ефективне використання прогресивного досвіду представників західної діаспори, а, з іншого боку, - на допомогу держави громадам так званої „східної української діаспори”, яка зараз знаходиться у скрутному становищі, зумовленому етапом становлення у процесі організації та розбудови власних структур. Важливим кроком, який свідчить про посилення уваги держави до діаспори стало включення до Конституції України спеціальної статті (12), де проголошується: ”Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави”. Згідно з цим документом, виходячи з норм міжнародного права, українській діаспорі надається можливість участі у розбудові Української держави, яка, в свою чергу, домагається створення українцям, які проживають у різних країнах світу, умов для збереження й розвитку культури, традицій і звичаїв. На унормування стосунків Україна - діаспора спрямована й розробка проекту Закону України „Про правовий статус закордонних українців”, який нещодавно подано на розгляд Верховної Ради України.Вивченням соціальних реалій життєдіяльності української діаспори, аналізом її як обєктивного історичного процесу, типологізацією українських громад, теоретичним узагальненням засад соціального буття української діаспори, а також дослідження форм і засобів збереження етнічності в умовах діаспори, особливостей взаємозвязку між українською діаспорою і Україною на різних історичних етапах займалися насамперед вчені з середовища самої діаспори - В. По-перше, значно зросла зацікавленість українством у сучасному світі; по-друге, стала доступною зарубіжна наукова література та архівні джерела (щоправда, при цьому помітно погіршився доступ до таких джерел в Російській Федерації); по-третє, зявилася можливість активного дискутування проблем української діаспори та її звязків з Україною на численних зібраннях науковців, громадських і політичних діячів України та діаспори, зокрема, I-V конгресах Міжнародної асоціації україністів (1990-2002 роки), I конгресі українців незалежних держав колишнього СРСР, першому, другому та третьому Всесвітніх форумах українців (1992, 1997, 2001 роки) та ряді інших. Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що на сьогодні в історіографії немає праць, в яких було б комплексно досліджено процес формування українських поселень на Далекому Сході, проблеми інтеграції українців у нове суспільство, особливості їхнього етнонаціонального самовиявлення в різні періоди, сучасний стан та перспективи етнокультурного розвитку далекосхідних українців. У дисертації використано комплекс архівних джерел щодо заселення і господарського освоєння Далекого Сходу, зосереджених у фондах Центрального державного архіву Далекого Сходу Російської Федерації (м. Цікаву і важливу інформацію про національно-культурне життя українців на Далекому Сході містять фонди Центрального державного архіву вищих органів влади України (м.Історія суспільно-культурницького та громадсько-політичного життя українців у цьому регіоні розглядається у різні історичні періоди: 1) за часів перших переселень до 1905 року; 2) від 1905 до 1917 року; 3) від 1917 до 1922 року; 4) від 1922 до 1931 року; 5) від 1931 до 1933 року - період так званої “українізації”; 6) від 1933 до початку 1990-их років; 7) від початку 1990-их років. Серед форм і засобів етнонаціонального самовиявлення українських поселенців на Далекому Сході розглядаються театральне та хорове мистецтво, шкільництво, преса та радіомовлення, релігійне життя, громадсько-політична діяльність далекосхідних українців. Театральна та хорова діяльність українських обєднань представлені в якості могутнього засобу поширення українського слова, яке на першому етапі було єдино можливою формою вияву етнічної самобутності, згуртовувало людей українського походження за умов відсутності національної преси, шкіл, церков.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ