Українські науково-історичні центри в Канаді В 50–80-х роках ХХ століття: основні напрями діяльності - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукНауковий керівник: доктор історичних наук, професор Малик Ярослав Йосипович, Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри європейської інтеграції і права Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Крупський Іван Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри радіомовлення і телебачення кандидат історичних наук, доцент Лупул Тарас Ярославович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри міжнародних відносин Провідна установа: Інститут історії України НАН України Висвітлені основні етапи діяльності науково-історичних центрів, особливості їх діяльності. Обобщены этнополитические предпосылки и факторы, которые содействовали созданию и эволюции украинских исторических учреждений в диаспоре.Тому принципово важливо підвести підсумки у вивченні досвіду життєдіяльності після Другої світової війни науково-історичних інституцій у Канаді й відновити цю, поки що неповну, сторінку історії України та її діаспори. Актуальність дослідження діяльності наукових організацій українських істориків-емігрантів продиктована не стільки непростими взаємовідносинами двох відгалужень національної історіографії, що тривалий час існували відокремлено: одна - в Україні, інша - в умовах діаспори, скільки потребою засвоєння з них уроків. Вони досліджували ті дискусійні проблеми минулого України, вивчення яких на батьківщині внаслідок ідеологічних міркувань було просто неможливе. Вивчення цієї теми дозволяє зрозуміти місце і роль українських істориків у становленні зарубіжного українознавства, виділити основні етапи формування українських професійних товариств і організацій у Канаді після Другої світової війни. Стосовно верхньої межі дослідження, то її обумовлює проголошення незалежності України, що започаткувало якісно новий етап взаємовідносин між науковцями України та діаспори.Налагоджується тісна співпраця між науковими історичними центрами України та діаспори. Розширився доступ до зарубіжної історіографії, зявилася можливість знайомитися з раніше маловідомими в Україні працями авторів діаспори та низкою раніше заборонених вітчизняних істориків. Це, передусім, такі колективні видання, як “Зарубіжні українці” (1991), “Українці в зарубіжному світі” (1991), “Зберігаючи українську самобутність” (1992), “Українська діаспора. В огляді архівних документів, які безпосередньо вплинули на формування у дисертантки власного бачення процесів становлення історичних наукових центрів у Канаді, варто також відзначити матеріали конгресів Комітету Українців Канади (КУК), видання Української вільної академії наук (УВАН) - “Хроніка УВАН”, “Бюлетень УВАН”, “Бюлетень Президії УВАН”; Наукового товариства ім. В результаті були розроблені освітні програми на українській мові, почалося вивчення та викладання української мови, літератури, історії в університетах, налагоджувався академічний обмін з Україною.

2. Основний зміст дисертації