Розгляд "Похвали Вітовту" в "Історії української літератури" Грушевського. Аналіз поетичної переробки панегірика 1428 року. Передрукування неодноразово виданого Баркулабівського літопису М. Улащиком. Прояв ознак художнього твору у "Повісті про Поділля".
При низкой оригинальности работы "Українські аспекти білорусько-литовського літописання: історія й історіографія", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
УКРАЇНСЬКІ АСПЕКТИ БІЛОРУСЬКО-ЛИТОВСЬКОГО ЛІТОПИСАННЯ: ІСТОРІЯ Й ІСТОРІОГРАФІЯ
О.В. РусинаТой самий дослідник побачив у «Похвалі...» «новий для України та Білорусі емоційно-експресивний стиль», повязаний із «другим південнословянським впливом» - тоді як інший український фахівець, коментуючи «Історію української літератури» М.Грушевського, спромігся розгледіти в «Похвалі...» лише «підлабузницький захват» і «ознаки глибокої деморалізації» її упорядників, яким, на його думку, уже тоді слід було думати про національну державність. Однак і на сході Європи, у середовищі православних книжників, близьких до церковних ієрархів, такі паралелі були вживані й уважалися доречними навіть в агіографічних творах - згадаймо хоча б «Повість про житіє Олександра Невського» в редакціях першої половини XV ст., де занотовано, що князь був тезкою «царя» Александра Македонського. Звісно, авторство Тимофія має право на існування як наукова гіпотеза, але дослідниця йде далі, уважаючи його ще й творцем літописної («поетичної», за Ф.Сушицьким) версії «Похвали...» - яка, утім, потрапила до літописів нібито випадково: тільки тому, що загибель митрополита Герасима перервала роботу над «Сказанням про Вітовта», яке мало стати літописним некрологом князеві (і яке насправді є пізньою промосковською обробкою «Похвали...»). Адже, з одного боку, у ньому так і не побачили світ «справжні» білорусько-литовські літописи, із різних причин не надруковані в 1907 р.; а з іншого - до цієї категорії було довільно зараховано Могильовську хроніку Сурти й Трубницького та Волинський короткий літопис, на якому ми ще зупинимося нижче; при цьому якщо хроніку, через її «особливий характер», було принаймні подано в додатку до видання, то Волинський короткий літопис науковець без будь-яких застережень включив до корпусу білорусько-литовських літописів. Утім і ця ланка між Волинським коротким літописом та памятками білорусько-литовського літописання вповні ілюзорна: автор «Похвали Острозькому» прямо вказує на своє джерело, не назване у «Похвалі Вітовту», - на «великого Нифонта», тобто на «Житіє» кіпрського єпископа Нифонта Констанцського, або на «Слово святого Нифонта до вірних», що ввійшло до складу збірки «Ізмарагд» та Скитського патерика.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы