Характеристика історичних земель Правобережжя: Київщини, Поділля і Брацлавщини. Аналіз історичної долі земель Лівобережної України. Особливості формування західноукраїнських етнічних територій. Дослідження особливостей історичних земель степової України.
Аннотация к работе
Часто поряд із сучасним адміністративно-територіальним поділом використовують поділ України на історичні землі. Історичні землі, які також називають історико-географічними областями чи краями, є складовими частинами української національної (етнічної) території. В минулому вони виконували ті чи інші суспільні функції - були державними або автономними утвореннями, військово-політичними або адміністративними одиницями, територіями нового господарського освоєння і заселення тощо. За історичними особливостями розвитку в ній виділяють чотири великі регіони - Центральну Україну (або Середню Наддніпрянщину), Західну Україну, Південну (або Степову) Україну і Східну Україну.Історична Київщина займає правобережні частини сучасних Київської та Черкаської областей і всю Житомирську область. Тут колись жили племена полян і деревлян. Після її розпаду існували Київське князівство - спочатку самостійне, а далі автономне у складі Литви, Київське воєводство в Польській державі та Київська губернія в Російській імперії. Цю територію називають "серцем" України, бо тут знаходиться її багатовіковий політичний і культурний центр - столиця м. Багато поселень відомі з літописних часів - Вишгород, Чорнобиль, Коростень, Овруч, Житомир, а міста й містечка південної Київщини славні своєю козацькою історією - перша гетьманська столиця Трахтемирів, полкові міста Канів, Черкаси, Корсунь, Біла Церква, Умань, Чигирин.Давнім населенням басейну Десни були сіверяни, а тому північно-східна частина Лівобережжя відома також як Сіверщина з центром у Новгороді-Сіверському. Великими містами Лівобережної України в руський період були Чернігів і Переяслав, що очолювали землі-князівства. У Полтаві народився засновник нової української літератури Іван Котляревський, а в Борисполі - етнограф і фольклорист, автор слів національного гімну "Ще не вмерла Україна" Павло Чубинський. Більша частина цих земель була приєднана до України в період Другої світової війни (Галичина і Волинь - у 1939 р., Буковина - у 1940 р., Закарпаття - у 1945 р.), однак прикордонні історико-географічні землі залишилися в складі сусідніх з Україною держав. Якийсь час вони зберігали автономію (насамперед Волинь), однак згодом на їх землях були створені рядові воєводства Польсько-Литовської держави.Тут вперше на території нашої країни виникли держави і політичні обєднання, сформовані прийшлими народами, - кочовими (Скіфія, VII - III ст. до н. е., Мала Скіфія, обєднання сарматів, готів, гуннів) і греками (Боспорське царство, VI ст. до н. е. Немало українців опинилося тоді в Криму як зігнана татарами людська здобич. Козацтво в українських степах зявилося наприкінці XV ст., а перша Запорізька Січ, як його політичне ядро, виникла в середині XVI ст. на о. Постійно перебуваючи у формальній залежності від сусідів (Польщі, Росії чи Туреччини), воно фактично виступало як самостійне військово-політичне утворення (своєрідна християнсько-демократична республіка). В освоєнні краю, крім українських козаків і селян, взяли участь росіяни, німці, вихідці з балканських країн (серби, болгари, албанці, гагаузи, греки), значний відсоток міських мешканців складали євреї.
План
План
Вступ
І. Історичні землі Правобережжя
ІІ. Історичні землі Лівобережжя
ІІІ. Особливості формування західноукраїнських етнічних теріторій