Характеристика історичних земель Правобережжя: Київщини, Поділля і Брацлавщини. Аналіз історичної долі земель Лівобережної України. Особливості формування західноукраїнських етнічних територій. Дослідження особливостей історичних земель степової України.
Часто поряд із сучасним адміністративно-територіальним поділом використовують поділ України на історичні землі. Історичні землі, які також називають історико-географічними областями чи краями, є складовими частинами української національної (етнічної) території. В минулому вони виконували ті чи інші суспільні функції - були державними або автономними утвореннями, військово-політичними або адміністративними одиницями, територіями нового господарського освоєння і заселення тощо. За історичними особливостями розвитку в ній виділяють чотири великі регіони - Центральну Україну (або Середню Наддніпрянщину), Західну Україну, Південну (або Степову) Україну і Східну Україну.Історична Київщина займає правобережні частини сучасних Київської та Черкаської областей і всю Житомирську область. Тут колись жили племена полян і деревлян. Після її розпаду існували Київське князівство - спочатку самостійне, а далі автономне у складі Литви, Київське воєводство в Польській державі та Київська губернія в Російській імперії. Цю територію називають "серцем" України, бо тут знаходиться її багатовіковий політичний і культурний центр - столиця м. Багато поселень відомі з літописних часів - Вишгород, Чорнобиль, Коростень, Овруч, Житомир, а міста й містечка південної Київщини славні своєю козацькою історією - перша гетьманська столиця Трахтемирів, полкові міста Канів, Черкаси, Корсунь, Біла Церква, Умань, Чигирин.Давнім населенням басейну Десни були сіверяни, а тому північно-східна частина Лівобережжя відома також як Сіверщина з центром у Новгороді-Сіверському. Великими містами Лівобережної України в руський період були Чернігів і Переяслав, що очолювали землі-князівства. У Полтаві народився засновник нової української літератури Іван Котляревський, а в Борисполі - етнограф і фольклорист, автор слів національного гімну "Ще не вмерла Україна" Павло Чубинський. Більша частина цих земель була приєднана до України в період Другої світової війни (Галичина і Волинь - у 1939 р., Буковина - у 1940 р., Закарпаття - у 1945 р.), однак прикордонні історико-географічні землі залишилися в складі сусідніх з Україною держав. Якийсь час вони зберігали автономію (насамперед Волинь), однак згодом на їх землях були створені рядові воєводства Польсько-Литовської держави.Тут вперше на території нашої країни виникли держави і політичні обєднання, сформовані прийшлими народами, - кочовими (Скіфія, VII - III ст. до н. е., Мала Скіфія, обєднання сарматів, готів, гуннів) і греками (Боспорське царство, VI ст. до н. е. Немало українців опинилося тоді в Криму як зігнана татарами людська здобич. Козацтво в українських степах зявилося наприкінці XV ст., а перша Запорізька Січ, як його політичне ядро, виникла в середині XVI ст. на о. Постійно перебуваючи у формальній залежності від сусідів (Польщі, Росії чи Туреччини), воно фактично виступало як самостійне військово-політичне утворення (своєрідна християнсько-демократична республіка). В освоєнні краю, крім українських козаків і селян, взяли участь росіяни, німці, вихідці з балканських країн (серби, болгари, албанці, гагаузи, греки), значний відсоток міських мешканців складали євреї.
План
План
Вступ
І. Історичні землі Правобережжя
ІІ. Історичні землі Лівобережжя
ІІІ. Особливості формування західноукраїнських етнічних теріторій
IV.Історичны землі степової України
Висновки
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы