Загальний стан та тенденції світового ринку озброєння та військової техніки. Характеристика оборонно-промислового комплексу України, його стан та можливі напрями співробітництва з країнами Заходу. Міжнародна кооперація військового співробітництва.
Зміст Вступ Розділ 1. Загальний стан та тенденції світового ринку озброєння 1.1 Сутність та значення світового ринку озброєнь 1.2 Тенденції світового ринку озброєння Розділ 2. Аналіз стану України на світовому ринку озброєння 2.1 Стан України на світовому ринку озброєння 2.2 Міжнародна інтеграція Розділ 3. Напрямки підвищення конкурентоспроможності України на світовому ринку озброєння 3.1 Міжнародна кооперація військового співробітництва Висновки Список використаних джерел Вступ Актуальність дослідження. Сучасний економічний і політичний розвиток багатьох країн в умовах інтеграції світогосподарських звязків зіштовхується з необхідністю забезпечення захисту національних інтересів і власної безпеки, зокрема шляхом збільшення військово-економічного потужності і потенціалу країни, що багато в чому визначається станом військової економіки і, в першу чергу, оборонно-промислового комплексу (ОПК) країни. Однією з ефективних форм збереження та розвитку науково-технічного і технологічного потенціалу оборонно-промислового комплексу України є інтеграція його виробничих процесів у міжнародні структури. Це дасть змогу Україні підвищити ефективність використання виробничих, наукових і експериментальних можливостей, а також матеріально - технічних ресурсів оборонної промисловості, забезпечить зниження собівартості оборонної продукції, сприятиме розширенню ринків її збуту, залученню іноземного капіталу у розвиток виробництв галузі тощо. Це обумовлено суверенним правом держав одержувати в цілях оборони озброєння та військову техніку (ОВТ), які надходять, зокрема, із зовнішніх джерел. Незважаючи на доволі обмежену частку обсягів торгівлі зброєю в загальносвітовому товарообігу, саме військово-технічне співробітництво (ВТС) держав визначає рівень взаємної довіри, значною мірою впливає на формування та подальший характер відносин між ними, тому його дослідження набуває додаткової наукової та практичної актуальності. Україна в цілому успішно розвиває військово-технічне співробітництво з іноземними державами. Найбільша частка експорту товарів військового призначення припадає на країни СНД, головним чином на Російську Федерацію. Значний здобуток у дослідження проблем міжнародного воєнно-економічного співробітництва в Україні внесли вітчизняні вчені О. Барановський, В. Бегма, Л. Безчасний, Р. Боднарчук, О. Бодрук, В. Борохвостов, В. Будкін, О. Власюк, А. Гальчинський, О. Гергель, О. Гончаренко, В. Горбулін, М. Єрмошенко, А. Зленко, О. Їжак, П. Кабан, В. Кириленко, В. Литвин, А. Лукянов, А. Шевцов, Г. Манчуленко, В. Мунтіян, Н. Невідома, В. Новицький, Б. Парахонсъкий, Г. Перепелиця, С. Пирожков, І. Семеніхін, П. Скурський, А. Сухоруков, Г. Удовенко, В. Юрчук та інші Мета та завдання роботи. Основні партнерські взаємозв’язки України та країн світу у військово-технічній сфері. У міжнародній практиці даний ринок прийнято називати «ринком зброї» або «ринком озброєнь і військової техніки». Фактори, що сприяли розвитку збройних технологій, але перешкоджали розвитку конкурентного ринку озброєнь протягом цього конфлікту, були: • розірвання або призупинення всіх науково-технічних зв’язків і військової кооперації між США та союзниками й СРСР та союзниками протягом 46 років; • форсування перегонів озброєнь, створення військово-політичних союзів при одночасної інформаційної закритості для членів інших блоків; • торгівля зброєю велася лише всередині блоків, передусім, між стратегічними союзниками.[34, c. Це викликано скороченням потреб у зброї з боку країн блоку НАТО та країн, що входили в Організацію Варшавського Договору.[34, c. На цьому етапі на світовий ринок озброєння впливають інші фактори, які можливо поділити на: • міжнародні: контроль за експортно-імпортними операціями, які здійснюються в межах національних законодавчих систем та міжнародних домовленостей; • політичні: логіка біполярного протистояння була винесена у сферу так званих країн «третього світу». Внаслідок цього суто комерційні відносини продовжували підпорядковуватися політичним факторам: введення ембарго на поставки зброї (Ірак, Лівія, Югославія), курс на активний розвиток власної військової промисловості (Бразилія, Ізраїль, Індія, Туреччина, ПАР, Індонезія); • торгові: обмеженість кола виробників й експортерів зброї та військової техніки.[42, c. У цей час основними експортерами зброї є, переважно, члени Великої Вісімки: Німеччина, Італія, Канада, РФ, Об’єднане Королівство, США, Франція та Японія. 2] Серед найбільших країн-імпортерів зброї можна виділити такі: • Індія, Китай, які є стратегічними партнерами Росії; • Канада, Ізраїль, Пакистан, Непал, які закуповують зброю у США. Окрім цього, ООН накладає на певні країни і добровільне ембарго на постачання ОІВТ, що є бажаною, але не обовязковою для експортерів “радою” обмежити або припинити постачання озброєнь в дану країну. Наприклад, основні країни ЄС приймають на себе добровільні зобовязання не здійснювати або обмежувати постачання в країни, залучені у військові конфлікти або права людини, що “порушують”.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
