Удосконалення тактики хірургічного лікування хворих на хронічний запор - Автореферат

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ХІРУРГІЇ ТА ТРАНСПЛАНТОЛОГІЇ УДК 616.34-009.11-036.12-089.168 дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наукНауковий керівник: доктор медичних наук професор Клименко Геннадій Андрійович, професор кафедри ендоскопії, хірургії та топографічної анатомії Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України Офіційні опоненти: доктор медичних наук професор Полінкевич Броніслав Станіславович, професор кафедри хірургії та трансплантології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. Шупика МОЗ України доктор медичних наук професор Пойда Олександр Іванович, професор кафедри хірургії № 1 Національного медичного університету ім. Захист відбудеться 30.06.2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.561.01 при Інституті хірургії та трансплантології АМН України (03680, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту хірургії та трансплантології АМН України (03680, м.ХЗ спричиняє захворювання товстої кишки (ТК): проктосигмоїдит, коліт, тріщини відхідника зумовлює збільшення частоти виникнення раку прямої та ободової кишки. Деякі автори вважають за доцільне включати хворих стазом ТК до групи ризику щодо виникнення раку ТК (М. В. Практично в усіх хворих на ХЗ виявляють особистісні відхилення та емоційні розлади внаслідок постійного порушення випорожнення (А. И. Поряд з цим, більшість авторів вважають, що найкращі функціональні результати при хірургічному лікуванні хронічного колостазу спостерігають після виконання тотальної та субтотальної колектомії з формуванням ілеоректального або ілеосигмоїдного анастомозу, проте, показання до виконання подібних операцій значно різняться (С. М. Мета дослідження - поліпшити результати хірургічного лікування хворих з ХЗ у стадії субкомпенсації та декомпенсації шляхом оптимізації обсягу оперативного втручання та вдосконалення методів корекції післяопераційних розладів функції ТК.Групу порівняння склали 18 хворих, яких оперували в період з 1982 по 1988 р., не зважаючи на ступінь ХЗ і порушення морфофункціонального стану ТК. Аналізуючи середню тривалість затримки випорожнення у хворих, ми встановили, що за ХЗ ІІ ступеня вона дорівнювала (5,3 ± 1,1) доби (Р <0,05), ІІІ ступеня - (11,2 ± 2,7) доби (Р <0,05), IV ступеня - (17,8 ± 3,2) доби (Р <0,05). Аналіз клінічних і морфофункціональних даних свідчив, що при ХЗ ІІ ступеня частота дефекації становила 1 раз на 3-6 діб, у середньому (0,18 ± 0,09) разу на добу, при цьому показники електричної активності ТК становили у середньому (22,7 ± 0,7) МКВТ. При ХЗ ІІІ ступеня ці показники були знижені відповідно до (0,089 ± 0,007) разу на добу і (16,1 ± 1,8) МКВТ; при ХЗ IV ступеня - (0,056±0,005) разу на добу та (7,3 ± 1,4) МКВТ (Р <0,01). Тривалість існування ХЗ в основному визначала його ступінь: при ІІ ХЗ ступеня тривалість захворювання становила у середньому (10,4 ± 3,7) року, ІІІ ступеня - (17,2 ± 2,9) року, IV ступеня - (21,0 ± 5,4) року, що свідчило про прогресування синдрому ХЗ з часом за відсутності адекватної консервативної терапії або хірургічної корекції (табл.Дисертаційна робота містить поглиблений підхід до розв?язання наукової проблеми, що передбачає вдосконалення лікування хворих на хронічний запор у стадії субкомпенсації та декомпенсації, вирішене теоретично й практично завдання поліпшення результатів лікування хворих на хронічний запор шляхом оптимізації обсягу оперативного втручання та вдосконалення методів корекції післяопераційних розладів функції товстої кишки. Консервативне лікування ефективне тільки у 55,5% пацієнтів з хронічним запором ІІ ступеня (стадія субкомпенсації) і може бути оцінене як ефективне при досягненні позитивних результатів у строки 6-12 міс. Розроблений спосіб світлодіодної акупунктури ефективний у корекції хронічного запору ІІ ступеня у 71,5% хворих і може бути використаний для доопераційної підготовки хворих на хронічний запор ІІ-IV ступеня, а також як критерій визначення показань до хірургічного лікування. Розроблений лікувально-діагностичний алгоритм передбачає: при хронічному запорі І ступеня - проведення тільки консервативної терапії; ІІ ступеня - консервативної терапії та світлодіодної акупунктури, за її неефективності - хірургічне втручання: лівобічну геміколектомію або проксимальну субтотальну колектомію; ІІІ ступеня - проксимальну субтотальну колектомію; IV ступеня - тотальну колектомію. Необоротні органічні зміни у мязового і нервового апарату стінки товстої кишки, які виявляють при гістологічному дослідженні, підтверджують безперспективність консервативного лікування та необхідність виконання хірургічного втручання у хворих з хронічним запором ІІІ-IV ступеня.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ