Участь тромбоксану в загибелі гепатоцитів щурів в культурі - Автореферат

Ця дія може бути обумовлена як змінами кровотоку, так і безпосереднім впливом на клітини печінки, тим більше, що на гепатоцитах знайдені рецептори до ряду похідних арахідонової кислоти. Механізми апоптозу, які складаються з цілого каскаду процесів в клітині, завершуються активацією каспаз і ендонуклеаз, що призводить до конденсації і фрагментації хроматину і ядра, ущільнення цитоплазми, утворення апоптотичних тілець з їх наступним фагоцитозом. В дослідженні ураження органів і клітин, зокрема гепатоцитів, доцільно розрізняти морфологічні ознаки, що характеризують стадію апоптотичної загибелі, а також прояви некрозу, що важливо для встановлення механізмів деструкції печінки при різних типах її ушкодження. Два загальновизнані типи загибелі клітин - апоптоз та некроз - довгий час розглядалися як фундаментально різні процеси, але останнім часом встановлено, що риси апоптотичної, аутофагічної та некротичної загибелі часто співіснують. Гепатоцити вносили в кількості 1,5·105 клітин на лунку 24-лункового планшета в 0,6 мл середовища культивування, або в кількості 2·106 клітин на лунку 6-лункового планшета в 2 мл культурального середовища.Домішок непаренхіматозних клітин (НПК) в суспензії гепатоцитів, оцінений за морфологічними ознаками, складав при посадці 4,23%±1,68% від загальної кількості клітин, тоді як кількість цих клітин у печінці складає-30-40%. Домішок НПК в культурах гепатоцитів після 18-42 годин культивування складав 0,92±0,07% від загальної кількості клітин, тобто в процесі прикріплення клітин до колагенового субстрату, їх культивування та відмивання відбувалося подальше очищення культур гепатоцитів від НПК. Встановлено, що екзогенний ТХВ2 в кінцевих концентраціях 0,001, 0,01, 0,1 і 1 мкмоль/л за даними люмінесцентної мікроскопії зменшував кількість живих гепатоцитів та підвищував кількість гепатоцитів з морфологічними ознаками апоптозу відповідно в 2,8 (P<0,001), в 2,8 (P<0,01), в 1,6 (P<0,01), в 1,4 (P<0,05) рази по відношенню до контролю через 4 год. після внесення ТХВ2. Було виділено такі типи апоптотичних клітин: 1) - гепатоцити з конденсованим ядерним хроматином і незначним зменшенням розмірів, що відповідає раннім морфологічним ознакам апоптозу; 2) суттєво зменшені в розмірах клітини з сильно конденсованими ядрами і, переважно, з ушкодженою мембраною (клітини, в яких процес апоптозу був перерваний на стадії конденсації ядер); 3) гепатоцити, дещо зменшені в розмірах, з сильноконденсованим і фрагментованим хроматином, зменшене у розмірах ядро зберігає цілісність, мембрана неушкоджена; 4) - гепатоцити з вираженими ознаками апоптозу, як і тип 3, однак з ушкодженою плазматичною мембраною. Дані про вплив циклоспорину А на склад гепатоцитів з різними морфологічними ознаками апоптозу при дії ТХВ2 показали, що не відбулося змін у співвідношенні різних морфологічних стадій апоптозу, однак спостерігалось зменшення кількості гепатоцитів на стадії конденсації хроматину.Метаболіти арахідонової кислоти за циклооксигеназним шляхом - тромбоксани, які виділяються тромбоцитами при утворенні тромбів, клітинами Купфера та гепатоцитами (ТХА2 і швидкоутворюваний з нього ТХВ2), являються модуляторами функціонального стану печінки в нормі та при патології, однак їх безпосередній вплив на гепатоцити майже не зясований. Найбільш виражену дію мав екзогенний ТХВ2, який підвищував кількість клітин з морфологічними ознаками апоптозу в інтактних культурах гепатоцитів, а також в клітинах, ушкоджених СС14 і ХДХК. Екзогенний ТХВ2 при дії на інтактні культури призводив до підвищення відсотка гепатоцитів з конденсованим хроматином, що є начальною стадією апоптозу. Однак за умов сумісної з ХДХК дії на гепатоцити ТХВ2 значно підвищувалася кількість клітин з завершеним апоптозом, тобто сигнал від одного Тх був стимулятором початку апоптотичних перетворень в ядрі, а в комплексі з індуктором апоптозу ХДХК призводив до посилення апоптотичних процесів в цілому. В умовах обробки гепатоцитів СС14, ТХВ2 також посилював початкові апоптотичні перетворення в ядрі, однак не призводив до збільшення кількості клітин на кінцевих стадіях апоптозу.