Аналіз політичної активності робітників у 60-80-ті роки ХХ ст. Розгляд динаміки взаємозв"язків робітників з різноманітними інститутами радянської політичної системи. Встановлення причин депревації та зниження позитивної політичної поведінки робітників.
Дніпропетровський національний університет АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наукЦілком зрозуміло, що виконати завдання подолання у країні кризових явищ і побудови соціально справедливого суспільства неможливо без зацікавленого ставлення до справи всіх груп і прошарків населення, в тому числі і робітничого класу, руками якого створюються матеріальні цінності. Сутність проблеми полягає, на наш погляд, у вирішенні протиріччя, яке виникло між постійно зростаючими потребами соціокультурного життя в активній суспільно-політичній діяльності робітників і небажанням правлячих кіл ділитися з ними владою, що незмінно детермінує не лише соціальну апатію, але й радикальні форми їх протестної поведінки. Мета дослідження: вивчити характерні особливості участі робітників у політичному житті СРСР у зазначений період, зясувати причини і наслідки прояву ними депревації та протестних форм політичної поведінки, виявити уроки та виробити пропозиції і рекомендації щодо підвищення їхньої ролі у вирішенні державних, виробничих і суспільних питань. виявити форми і методи діяльності робітників з управління суспільними справами через профспілки і комсомол, діагностувати їхню еволюцію та спроможність до оновлення своєї роботи, завоювання авторитету та популярності; Предмет дослідження складають цілі, засоби та форми політичної діяльності робітників; умови та особливості їхньої участі у вирішенні державних, виробничих і суспільних питань; досвід, проблеми і уроки багатопланової роботи різноманітних ланок політичної системи по залученню робітників до здійснення функцій керівництва та управління.У першому розділі - “ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ, ІСТОРІОГРАФІЧНІ ТА ДЖЕРЕЛЬНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ” - розглядаються положення, на які спирався автор при вивченні політичної діяльності робітників, інструментарій здобування знань. У підрозділі - “Методологія проблеми” - дисертант, керуючись низкою принципів (обєктивності, історизму, діалектичної єдності соціальної теорії і практики, багатофакторності, верифікації, гармонійного поєднання загальнолюдських, класових, національних, групових і особистих інтересів і цілей та ін.) і засобів пізнання обєкту і предмету дослідження (діалектичним, історичним, логічним, класифікації, періодизації, компаративним, структурно-системним, інституційним, біографічного аналізу та ін.), прагнув виявити причини і сутність методологічної кризи, яку переживає історична наука, визначити оптимальну концепцію пізнання минулого і на її основі відтворити не конюнктурну, а істинну картину політичної діяльності робітничого класу. Другий період (з початку 60-х до середини 80-х років) - перетворення робітничого класу з “класу для вождя” в “клас для партдержноменклатури”, переходу від тоталітарного до авторитарного режиму, що супроводжувалося деяким розширенням гуманістичних починань у 60-ті роки. Четвертий період почався з розпаду Радянського Союзу у кінці 1991 р. і супроводжується переходом від комуністичної до ринкової утопії, від “соціалізму” до “дикого капіталізму”, все більшим перетворенням робітників країн СНД і Балтії з “класу для партдержноменклатури” у “клас для компрадорської та іноземної буржуазії”, небувалим розгулом дегуманізації людей, навязуванням їм певними політичними силами замість комуністичної партійності - антикомуністичної та націоналістичної. Другу групу складають роботи, в яких розглядаються окремі аспекти громадсько-політичної діяльності робітників: взаємовідносини робітничого класу і КПРС, участь робітників в управлінні державними справами через Ради народних депутатів, а також в життєдіяльності професійних спілок робітників і службовців, комсомольських організацій, в управлінні виробництвом.У підрозділі - “Взаємовідносини робітників з профспілками в процесі захисту інтересів і прав трудящих: досвід та втрачені можливості” - відзначається, що, дотримуючись лінії на посилення ролі профспілок як школи управління, багато партійних і профспілкових комітетів домагалися поліпшення практики прийому робітників до лав профспілок, удосконалення їхньої організаційної структури, усунення застарілих і утвердження ефективних способів заохочення робітників до громадської діяльності. Їм вдалося обєднати в профспілках майже усіх робітників (у 1961 р. було 68 млн., а у 1986 р. - 140 млн., понад 98 % усіх трудящих), забезпечити їхнє значне представництво на профспілкових конференціях і зїздах (зокрема, на XVI зїзді профспілок СРСР у 1977 р. було 2578 робітників, або 51,2 % його делегатів), у виборних профспілкових органах знизу доверху, серед профспілкового активу (у 1962 р. нараховувалося 23 млн. профактивістів, а у 1987 р. Разом з тим за фіктивною безхмарністю відносин профспілок з партійними органами і адміністрацією підприємств поступово відбувалася втрата ними своєї демократичної природи і самостійності, очевиднішою робилась їхня неспроможність впливати на розвиток громадської діяльності робітників і вирішення нагальних проблем трудящих, які нагромаджувалися роками.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
