Самобутність міфотворчої поезії Б.-І. Антонича. Множинність змістів поезії та багатовимірність її світів. Новаторство у драматургії І. Кочерги ("Свіччине весілля"). Життєвий і творчий шлях П. Филиповича. Український футуризм: М. Семенко та Ш. Гео.
План 1. Міфологізм і міфотворчість Б. - І. Антонича 2. “Новаторство у драматургії І. Кочерги (на основі Свіччиного весілля)” 3. Життєвий і творчий шлях П. Филиповича 4. Український футуризм 5. Семенко Михайль 6.Шкурупій Гео (1903-1937) Список використаної літератури 1. І. Антонича Постать Б. Серед широкого кола його літературних зацікавлень - поезія вічних метаморфоз О. Хайяма, Р. Г. Лорки, А. Рембо, Ш. Бодлера, У. Вітмена; нові для української літератури 30-х, але звичні в польській спортивні теми К. Вєжинського. як протиставлення тілесного і духовного людині та ін. У скрутних обставинах визрівав український патріотизм поета. Давнє українське язичництво в своєму лемківському варіанті переплітається у поета з біблійними уявленнями, що особливо яскраво можна простежити на рівні астральної символіки та мотивів землепоклоніння. Сюжет біблійної легенди наповнюється язичницькими символами, а крізь поганські уявлення чітко проглядають образи Христа, Марії, рідше - Бога-Отця, а також різних християнських святих, схожих на язичницьких. Довівши ще в першій збірці - Привітання життя, що всі поетичні форми рівновеликі й для митця не має принципового значення, якими з них користуватися (Ю. І. Антонич створює дивовижний міфосвіт поезії з його колообігом мотивів, образів, навіть метафоричних перенесень. Зелена Євангелія має здатність до напівпереходу чи поєднання форм, у Трьох перстенях асоціюється з явищами культури, у Книзі Лева переживає нескінченні метаморфози, у Ротаціях співвідноситься з техновитворами, часто заміщуючись ними. Найважливіші риси його поетики - національне забарвлення астральної символіки та мотив рідної землі, в якій проростає співний корінь мистецтва. Хтонічні міфологеми поклоніння стихійним творчим силам землі перемежовуються із вшануванням світил як джерела життя, світла і натхнення. Міфотворення в поезії Антонича - це спосіб відновлення гармонії між людиною та світом. Баладні метаморфози та аналогії обрядових пісень і є тими основними джерелами, що живлять Антоничеву метафору. Сонце, місяць і зорі можуть виступати в аморфних (Привітання життя, Три перстені), ботаноморфних (Три персгені, Зелена Євангелія, Книга Лева), зооморфних (Три перстені, Книга Лева, Ротації), антропоморфних (Привітання життя, Три перстені, Книга Лева, Ротації) та напівантропоморфних (Зелена Євангелія) образах; можуть асоціюватися з явищами культури (Три перстені, Книга Лева, Зелена Євангелія) та цивілізації (Книга Лева, Ротації). Саме тому екстатичне захоплення красою дочасності - рослинної природи, виражене метафорою спяніння, перебуває поряд із сліпучо-яскравими, максимально близькими поетові образами сонця: Я - все пяний дітвак із сонцем у кишені. Через Елегію про співучі двері відкривається світ дитячих вражень поета: Ще памятаю: на воді / дрижачі іскри ранок сіє. За словами О. Місяць-повня як завершений цикл часу символізує тут поетичну зрілість, а співіснування в одному просторі помножених місяців, які в долоні обважнілій несе господар саду натхнення - юний лірик - це зібрані й узагальнені духовні здобутки. Місяць же у Трьох перстенях як супутник усілякого натхнення сприяє людській творчості. У вірші На шляху місяць, що зранку втрачає силу, асоціюється зі стертою монетою (метафоричне порівняння-оречевлення, що базується на перенесенні ознак витвору цивілізації на небесне світло), і це зумовлює антропоморфний образ дня: і день ховає місяць в кручу, / мов у кишеню гріш старий. Тут вимальовується творче кредо, висловлене Антоничем 1935 p.: Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Риму, Варшави чи Москви [...] Вірю в землю батьківську і в її поезію. Час, коли місяць зникає з нічного неба внаслідок завершення циклу, передбачає настання нового циклу в язичників та нового шляху для християн. У Другій главі Зеленої Євангелії у вірші Хліб насущний децентралізований образ сонця базується на наочному міфологічному сприйнятті картини ранку: У землю вбите полумяним цвяхом, / розколює надвоє сонце обрій. Марко Мартович - так назвав свого героя автор - мав найбільший скарб людини - спроможність зворушення, Божий дар захоплення. Тому він вкладає цей дар Всевишнього в свого героя Марка: Життя розумів як життя, отже, як те, що вічно живе, росте, ворушиться. Він усвідомлює, що його натхненне припадання спраглим на запліднене творчим безумством слово до язичницьких праджерел з погляду духовно етичного християнського Бога є гріховним актом (мій перший вірш - мій перший гріх), що перед вогняним лицем Господа його любов була поганська (Advocatus diaboli. “Коли я, - пише І. Кочерга, - випадково натрапив на мотив “заборони світла”, мотив, що послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру. Особливо велику увагу приділяє І. Кочерга топографії старого Києв
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
