Туристичні практики як соціокультурний феномен: особливості конструювання в сучасному українському суспільстві - Автореферат

Харківський національний університет імені В.Н. ТУРИСТИЧНІ ПРАКТИКИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН: ОСОБЛИВОСТІ КОНСТРУЮВАННЯ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІРобота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. СОКУРЯНСЬКА Людмила Георгіївна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач-професор кафедри соціології Захист відбудеться 7 грудня 2010 року о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського національного університету імені В.Н. З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.В умовах існуючого дисбалансу між виїзним (подорожі громадян України за кордон) та вїзним (подорожі іноземців Україною) туризмом, коли перший набагато випереджає другий, набуває актуальності дослідження соціокультурних моделей конструювання туристичних практик, а також ефектів їх реалізації у контексті нашої країни. Виявлення особливостей конструювання туристичних практик з урахуванням соціокультурних особливостей нашої країни, з одного боку, і загальних трансформацій туристичної сфери, з іншого, розширить можливості оптимізації існуючих стратегій розвитку туризму та покращення туристичної привабливості України. Складність та багатоаспектність такого феномену, як туризм, обумовлює міждисциплінарний характер його дослідження. Так, туризм знаходиться у фокусі уваги економістів, географів, філософів, психологів, правознавців, соціальних антропологів, соціологів та ін. Високе значення у дослідженні туристичних практик мають концепції, які містять соціологічний аналіз процесів масовізації, глобалізації, віртуалізації, консьюмеризму, міжкультурної комунікації, що сполучені з феноменами подорожей і туризму (З.„Місце та роль поняття „туризм” у системі категорій соціально-просторової мобільності” присвячено визначенню основних теоретико-методологічних підходів до аналізу феномену туризму як різновиду соціально-просторової мобільності. Ми пропонуємо розглядати туризм у розрізі соціально-просторової мобільності, яка охоплює різні практики тимчасових територіальних переміщень (екскурсійні подорожі, відпустки, освітні подорожі, відрядження тощо), що можуть бути виражені як у горизонтальній, так і вертикальній динаміці, наприклад, коли набута у подорожах „колекція” територій стає символічним капіталом. Цей аспект розкриває третя група дослідників, які акцентують свою увагу на аналізі континууму практик між туризмом і подорожжю. Еволюційний підхід властивий для представників соціальної історії туризму, які описують перехід від аристократичного грандіозного тура до масового туризму (концепція індустріалізації туризму Г. Тернера, які аналізували туристичну подорож як період неординарного часу, схожий на „священний час” у релігії; критичні теорії, що підкреслюють напруженість між індустрією туризму та її клієнтами (туристами), вказують на протиріччя між рутиною індустрії туризму та екстраординарними очікуваннями туристів (концепція туризму як «комерційної гостинності С.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ