Цивільно–правовий договір як підстава виникнення права власності юридичної особи - Автореферат

Львівський національний університет імені Івана ФранкаЗдійснено класифікацію договорів, що опосередковують передачу майна у власність, виокремлено характерні для них ознаки та виявлено особливості передачі юридичній особі майна у власність за вказаними договірними конструкціями. Аналізуються також умови дійсності договорів за участю у них юридичних осіб, новели ЦК України щодо моменту виникнення права власності за окремими договорами та схарактеризовано правові механізми повернення права власності при визнанні договору недійсним, розірванні договору та визнанні договору неукладеним. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. В диссертации автор предлагает собственное определение этой правовой категории: договор - это сделка, которая выражает согласованную волю двух или более сторон и заключается по их соглашению с целью установления, изменения и прекращения гражданских прав и обязанностей. Излагаются суждения о необходимости признания недействительным договор, который противоречит цели создания организации, если в суде будет установлено, что заключение этого договора нарушает интересы юридического лица, интересы его участников или интересы третьих лиц, а другая сторона в договоре знала или заведомо должна была знать о его незаконности.Так, ще порівняно недавно зміст більшості договорів, які укладалися між соціалістичними організаціями, обумовлювався державними плановими актами, а сьогодні цей правовий феномен виражає узгоджене волевиявлення двох і більше учасників майнового обороту, що скероване на досягнення мети, яка відповідає діючому правопорядку, та встановлює, змінює і припиняє їх права та обовязки. Вказана правова конструкція дозволяє застосовувати найбільш ефективний спосіб організації господарської діяльності - саморегулювання, оскільки учасники цих відносин, будучи власниками, на свій розсуд володіють, користуються, розпоряджаються належним їм майном, а договір забезпечує їм право вільно узгоджувати і реалізовувати власні інтереси й цілі та визначати необхідні дії для їх досягнення. Тому актуальними є вивчення з нових доктринальних позицій договору як юридичного факту, що лежить в основі набуття права власності, та комплексне наукове дослідження цивільно-правових договорів, правовим результатом укладання яких є набуття цього найбільш повного речового права, зокрема у спектрі зясування особливостей передачі майна у власність. здійснити комплексний аналіз договорів, що є підставами набуття права власності юридичної особи, в діапазоні виявлення характерних для них ознак, особливостей передачі майна за цими договірними конструкціями та зясувати їх місце і значення у правовому регулюванні майнового обороту; Водночас, у ході написання дисертаційної роботи використано також метод аналізу і синтезу (при формуванні понять юридичної особи як субєкта цивільних правовідносин, правоздатності юридичної особи, договору як підстави набуття права власності), формально-юридичний (при аналізі правових норм, що регулюють договірні відносини з передачі майна у власність, та практики їх застосування), порівняльно-правовий (при порівнянні нормативно-правових актів України та законодавства інших держав).У Вступі дисертації розкривається актуальність теми дослідження, звязок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказується мета і завдання дослідження, його обєкт, предмет та методи, формулюється наукова новизна, викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне і теоретичне значення, надається інформація про апробацію результатів дослідження.На основі аналізу цих функцій та ознак юридичної особи, які відрізняють її від інших соціальних утворень, що не є субєктами цивільних правовідносин, сформулювати поняття юридичної особи: юридична особа - це реально існуючий субєкт права, який є організацією, що створюється в порядку, установленому законом, шляхом обєднання осіб та(або) майна для оформлення, здійснення та захисту їх інтересів чи інтересів третіх осіб, залучення юридично відокремленого обєднаного ними капіталу в майновий оборот для організації й здійснення господарської (підприємницької) або іншої, незабороненої законом, діяльності. Володіючи загальною правоздатністю, юридичні особи мають право вчиняти будь-які правочини щодо свого майна, які не суперечать закону, в тому числі і укладати договори. Дисертант зауважує, що через різні причини законодавець у ЦК України в ряді норм або виключає можливість використання юридичною особою приватного права тієї чи іншої договірної моделі, зважаючи на її особливості як субєкта цивільних правовідносин, або встановлює тільки для неї таку можливість, або робить виняток із загальних норм. У підрозділі 1.

2. Основний зміст роботи