Цивільно-правове регулювання вексельних правовідносин в Україні (на матеріалах судової практики) - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЕКСЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ (на матеріалах судової практики) Роботу виконано на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кузнєцова Наталія Семенівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права.Унікальні правові властивості векселів здавна притягують увагу науковців та практиків, що належать до різних сфер економіки і права. Історично вексель зявляється там, де розвивається торгівля і кредит, і відтак стає невідємним атрибутом ринкових економічних відносин. Водночас, не зважаючи на те, що характеристика векселя як складного інструмента і елемента ринкового простору безумовно є комплексною і включає як правові, так і економічні аспекти, сама правова складова цього сегменту є різногалузевою з точки зору як предмета, так і методу правового регулювання. Учасники вексельних правовідносин і суди, що розглядали такі спори, часто не встановлювали межі регулювання таких правовідносин нормами спеціального вексельного законодавства та Цивільним кодексом України, що призводило до застосування при вирішенні вексельного спору норм Цивільного кодексу без урахування того, що спірні правовідносини регулюються виключно нормами вексельного законодавства. проаналізувати умови, порядок та правові наслідки визнання векселя недійсним;Ураховуючи кількість реквізитів векселя, важко уявити декілька векселів з абсолютно однаковими реквізитами, хоча така ситуація не може бути виключеною. Вексельне зобовязання вважається таким, що виникло, коли вексель у встановленому порядку перейшов у володіння іншій особі, яка у даному випадку стає кредитором за цим векселем. На підставі аналізу такої ознаки вексельних зобовязань, як безумовність, у дисертації обґрунтовується висновок про те, що зобовязання або наказ сплатити певну суму грошей, яке міститься у векселі, не може бути повязане будь-якими умовами, застереженнями або посиланнями на них. Однак, як свідчить аналіз вексельного законодавства, говорячи про абстрактність векселя, слід врахувати те, що посилання боржника на особисті відносини з векселедержателем допустимі лише у відносинах між безпосередніми учасниками вексельного правочину (наприклад, основний боржник проти ремітента або індосант проти свого індосанта), а також коли особа, якій предявляється вимога щодо оплати векселя, не є відповідальною перед іншими зобовязаними за векселем особами, окрім векселедержателя. Виходячи з положень чинного законодавства України, дисертант стверджує, що реквізити векселя можуть бути як обовязковими - написи, відсутність яких призводить до дефекту форми векселя, внаслідок цього останній втрачає вексельну силу (статті 1 і 75 Уніфікованого закону), так необовязковими - написи, за відсутності яких Уніфікований закон дозволяє встановити їх зміст на основі змісту обовязкових реквізитів (статті 2 та 76 Уніфікованого закону), суттєві написи, це написи, які породжують зобовязання за векселем (статті 11-20, 25, 31, 77 Уніфікованого закону), написи, які містять вказівки зобовязаних за векселем осіб (статті 4, 25 Уніфікованого закону), написи, які містять застереження зобовязаних за векселем осіб (статті 5, 15, 22 Уніфікованого закону) і тощо.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ